Я познайомилася зі своїм чоловіком Богданом, коли йому було за п’ятдесят. Неважко здогадатися, що і діти у нього вже були повнолітніми. Молодший син якраз закінчував навчання в університеті, він молодший за мене всього на кілька років.
Стосунки з моїм чоловіком розвивалися чудово – поступово ми зближувалися, а різниця у віці мене аніскільки не хвилювала.
Потім з’явилася «невістка». Син мого чоловіка Артем вирішив одружитися. Дівчина називала їх шлюб шлюбом за розрахунком, мовляв, їй потрібні тільки документи. З плином часу все обростало додатковими хвилюючими подробицями.
Почалися з її боку закиди в сторону свекра, що він повинен забезпечувати їхню родину, і плата за комуналку – це мінімум, який він їм зобов’язаний. Потім – відмова від роботи. Перш за все, від роботи по дому, потім від роботи в принципі. І постійні розповіді про якісь проблеми, через які вона нібито не може мати дітей. Або може, але це не точно. І про неймовірне кохання до чоловіка. І одночасно – неймовірна кількість до нього претензій. І скарги від Артема, як вона йому мозок виносить, і як він нічого їй не може зробити.
Паралельно всім подіям я всіляко стримую чоловіка від перетворення в «свекруху», яка лізе в життя дітей і намагається наводити свої порядки.
Щоб трохи розрядити напруження, я влаштувала її на половину своєї ставки до себе на роботу.
Це здалося мені найкращою ідеєю – вона отримає практику за фахом, я трохи розвантажу свій графік, і чоловіки ненадовго розслабляться.
Мої стосунки з нею були рівними, дружніми. Принаймні, з мого боку. Пам’ятаючи приклад відносин матері батька по відношенню до моєї матері, я вибудовувала схожі відносини – не зациклюватися на вигадках, не судити, не радити, якщо не просять, підтримувати, якщо потрібно. Але – я ж всього на 4 роки старша!
І ось – довгоочікувана кульмінація. Я дізналася про те, що чекаю дитинку. Чоловік був трохи розгублений – йому вже не двадцять. Вести дитину в школу на заході сьомого десятка? Але все ж прихильно поставився до новини.
А «невістка» ж закотила цілу театральну виставу прямо в учительській, ледь дізнавшись про причину моєї відсутності на роботі від колеги (я їздила ставала на облік). В той же день я потрапила на збереження після того всього, що вона мені влаштувала.
Після виписки, я заступилася перед начальством за неї – мовляв, неврівноважена людина, з ким не буває. Її не звільнили, так і їздить на роботу і сидить за сусіднім столом в учительській. Вона не розмовляла зі мною, але я і не нав’язувалася.
Нещодавно почала спілкуватися зі мною на роботі – знехотя і з викликом, на що мені вказують всі колеги. Я ж не надаю цьому уваги і значення, хоча я ж і не залізна.
І, здається, я її простила. Але повністю забути її фразу «Ти не можеш народжувати!» все ж не можу. Може, я дійсно не права? І не маю права нарподжувати раніше від невіскти?..
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
