Я працювала дизайнером у Києві, але почалося вторгнення рф. Я переїхала до США із собакою та об’їхала кілька штатів. Я, як і багато хто, розчарувалася, приїхавши до Лос-Анджелеса. Виявилося, ніхто на нас тут не чекає.
Я народилася в і прожила в ній до 27 років. До цього часу я навіть не замислювалася про переїзд до іншої країни, я багато подорожувала Україною, навчалася в університеті.
Коли я виїжджала, я мала дві роботи. Я була дизайнером інтер’єру і паралельно займалася в іншій компанії SMM, набирала обертів. Але так вийшло, що мені сказали, що фріланс їм більше не підходить, їм потрібен співробітник в офіс – так я втратила свою першу роботу. А потім друга компанія повідомила, що у них скінчилися гроші, і вони розпускають весь персонал.
Я залишилася зовсім без роботи зі 100 доларами у кишені. І поїхала в Лос-Анджелес.
Але я завжди вірю, що на вулиці не залишуся, життя мені щось підкине. Так і сталося: я просто зайшла до якогось нового ресторану, познайомилася в ньому з усіма і якось випадково залишилася працювати кухарем. Я завжди любила готувати, пекти, тому коли мені запропонували попрацювати, я подумала, що треба брати: хороші люди, місце на пляжі, буде весело. Я готувала піцу, пасту, тірамісу, залишилася там на кілька місяців, заробила трохи грошей.
Це тільки з відстані Лос-Анджелеса здається містом веселих серферів. Як виявилося, Лос-Анджелес – величезне місто, де незрозуміло, що робити і куди йти. Насправді тут все неможливо дорого, без машини далеко не поїдеш, немає нормального транспорту, складно орендувати житло.
І спершу ми з подругами, з якими приїхали разом, не розуміли, що робити. У результаті ми втрьох знайшли кімнату, подруги спали на ліжку, я – на підлозі. Я зрозуміла, що тут доведеться багато працювати, не вийде весь день проводити в океані…
На щастя, через якийсь час після приїзду я зустріла тут свого знайомого по роботі Стіва, який незабаром стане моїм чоловіком, ми кілька разів перетиналися на загальних проектах раніше, а півроку тому, вже в США, почали зустрічатися.
Зараз я вже познайомилися з безліччю цікавих людей, знову роблю дизайни, іноді разом зі Стівом розписую стіни в ресторанах та готелях.
Я чітко усвідомила, що дизайн – це саме те, чим я маю займатися, я все ж таки творча людина. І нехай я зароблятиму менше, але я не зраджуватиму себе. І ще я вкотре переконалася, що мені потрібно мандрувати, щоб надихатися!
Все, що ти зображуєш, треба відчувати, треба жити цим.
Те, де ти перебуваєш, ті, хто тебе оточує, безумовно, впливають на твою творчість. Звичайно, якщо ти живеш у глибинці у будт-якій країні, нікуди не виїжджаєш, нічого не бачиш, ти навряд чи зможеш виплеснути щось на папір. Все, що ти зображуєш, треба відчувати, треба жити цим.
Запахи їжі, відчуття від їзди на байку, пахощі в храмах – все це створює певний настрій. Тому для мене важливо змінювати обстановку, знайомитись з новими містами, милуватися архітектурою, природою.
Наприклад, я малюю багато пальм, і якщо придивитися, то у всіх місцях, де я бувала, навіть пальми зовсім різні.
Місцеві автори будуть завжди, ким би ти не був і що б ти не робив, ніколи не будеш сам, однодумці і твій круг знайдеться. І тільки від тебе залежить, чи віллєшся в нього. Професія завжди матиме конкуренцію, але в цьому немає нічого страшного. Якщо ти добрий фахівець, ти обов’язково знайдеш роботу. Тим більше зараз все в онлайні, тому простіше знайти собі справу і замовлення.
Зараз я думаю, що художник може бути нереально ситим, головне правильно взятися за себе, за своє просування. Моя наступна мета – отримати замовлення на кілька брендингів для великих модних готелів на узбережжі Каліфорнії та заробити двісті тисяч доларів за рік. До цієї мрії ще далеко, але я буду наполегливо до неї рухатися.
Лос-Анджелес – місто можливостей, але ці можливості не для всіх.
Половина моїх знайомих, які побували в Лос-Анджелесі, потім говорили, що це погане місце. Так, це величезне місто, потрібно знати, куди йти, з ким спілкуватися.
У туристичних місцях часто немає нічого приємного, але якщо ти потрапиш у локальне місце для своїх, познайомишся з класними людьми, то можливо ніколи і не захочеш звідси їхати.
У нас багато хто думає, що Америка – безумовно, класне місце, багато хто вірить в американську мрію, але дуже обламується, коли приїжджає сюди, тому що в реальності це зовсім не так.
Тут нереально дорого: паркування – 15 доларів, їжа – 20 доларів за один обід, таксі – взагалі забудь – 40 доларів з’їздити до пляжу, податки величезні. Машину лише можна знайти дешеву.
Мені, поки я ще сама себе забезпечую, потрібно заробляти щонайменше 10 тис. доларів: три — на будинок, три — на їжу, три — на решту витрат. У цьому місті, хоч би як ти жив, все одно думаєш: «Треба ще більше грошей».
Якщо хтось думає, що він приїде до Америки і легко знайде собі класну роботу, то він, мабуть, помиляється: тут ніхто нікого не чекає, а щоб жити життям вище за середній рівень, потрібно багато працювати. Хоча в цьому місті можна раптово стати і багатим, і знаменитим, особливо якщо з кимось вдало познайомитися.
Загалом Лос-Анджелес – місто можливостей, але ці можливості точно не для всіх. Сподіваюся, вам було цікаво і моя історія когось надихне.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
