Мама моя вийшла заміж дуже рано. Ще вісімнадцяти не було, як в них з батьком з’явилася я.
Батьки багато і важко працювали. Жили ми в селі: городи, господарка. Все було, навіть один час тато коня тримав.
Коли мені було десять років я сильно налякалася індика, який за мною гнався, і з того часу я почала заїкатися.
Мені ніхто нікуди не возив, хоча все можна було виправити.
Я стала дуже замкнутою. В мене не було друзів. Я поринула у книжки і науку.
Батьки хотіли мати ще дітей, але щось їм не виходило. І власне коли я вже закінчила школу і йшла навчатися в місто, мама повідомила, що чекає дитину.
В мене з’явився брат, але він з народження був хворий.
Дуже багато мама з ним наїздилася свого часу.
Потім, коли лікарі сказали, що нічого не вдіють, мама змирилася.
Оскільки мама весь свій час присвячувала Тарасу, тато працював сам, але на довго його не хватило, і він став потроху господарку продавати.
Як не крути, а господарка приносила певний дохід. Тато працював, але особливо грошей не було.
Я так і залишилася замкнутою, про хлопців я і не думала. Я була впевнена, що мене з таким дефектом ніхто не захоче.
Коли мені було 25 років я вирішила поїхати на роботу в Італію.
І ви знаєте, там я почувалася набагато розкутіше. Я знала, не дуже добре, але все рівно, мову, і скажу відверто, мені так подобалося там жити і спілкуватися, що я ніби не говорила, а співала. Власне в Італії я майже перестала заїкатися. Я сама не розумію, як це сталося.
Я багато працювала, але всі гроші пересилала мамі, бо вона тратила багато на брата.
Але два роки тому брата не стало. Мама довго з ним намучилася, тому те, що Тарасик став ангеликом всім нам полегшило життя, як би це страшно не звучало.
Але мама звикла від мене отримувати кожного місяця гроші. Тому коли я сказала, що хочу прискладати собі і купити квартиру в місті в Україні, мама засмутилася.
– Для чого тобі квартира. Ти висилай, ми з татом будемо ремонти робити в хаті. Це ж тобі хата залишиться!
Я не знаю як маю пояснити мамі, що нарешті хочу трішки пожити і для себе. Я пів життя мамою і братом жила.
А ще вони не знають, що я познайомилася тут з італійцем, з яким мені дуже добре.
Навіть якщо в мене поки в планах немає, щоб повертатися на Батьківщину, я хочу щоб там мене чекала моя квартира, в яку я можу в любу хвилинку приїхати.
Знаю, що мама буде на мене зла, але я не буду їй перекидати гроші, навіть на заміну даху, про який вона мені вже не один день говорить…
Скажіть, будь ласка, чи правильно я чиню? Чи потрібно таки виручити батьків?
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
