Я працюю фрілансером, тому коли мама в сусідній кімнаті грається і розмовляє з нашою Емілі, я все чую. Перший раз я не відреагувала на цю дивину, але коли це стало повторюватися другий-третій-п’ятий раз, я забила в дзвони. Ми ніколи таке з Антоном не робимо. Навіть не знаю, як я маю пояснити мамі, що це нормально. “Ти ж виросла, і нічого, все добре!”
У мене завжди були чудові стосунки з мамою. Коли я була маленькою, мій тато покинув нас, тому вона була для мене дуже близькою.
Я завжди могла поговорити з нею майже про будь-що, і вона здавалася мені більше другом, ніж матір’ю. Мої однокласниці навіть заздрили, що в мене такі гарні і довірчі відносини.
Майже три роки тому у нас з чоловіком народилася донечка. На початку, коли Емілі була крихітною, все було нормально. Мама була на сьомому небі від щастя, як і ми.
Оскільки я працюю фрілансером, я намагалася якнайшвидше повернутися до роботи, хоча б частково, можливо, на кілька годин на день. Мама сама запропонувала доглядати за Емілі, адже вона живе неподалік від нас. Від неї до нас три зупинки на трамваї, і вона не проти їздити щодня чи через день. Але як тільки Емілі трохи підросла і почала більше спілкуватися, почалися проблеми.
Мама почала з нею говорити дуже по дитячому – сюсюкатися. Я кілька разів намагалася пояснити їй, що ми з Антоном не розмовляємо так з Емілі і що ми навмисне говоримо з нею чітко, тому що хочемо, щоб вона говорила нормально. Але коли мама приходила до нас, вона відразу кидалася до Емілі і починала свої сюсі-пусі.
Потім проблеми почали зростати. Мама просто відмовляється приймати наші погляди на виховання дитини. Щоразу, коли вона робить те, що нам не подобається, ми намагаємося її “напоумити”. Пояснюємо, чому вважаємо це неправильним, і аргументуємо. Але це не діє на маму. Вона завжди просто відповідає щось на кшталт: я робила те саме з тобою, і це тобі не зашкодило.
Ми намагаємося, щоб наша Емілі їла здорову їжу, багато фруктів і овочів і по можливості уникала солодкого. Ми вважаємо, що важливо прищепити своїй доньці звички здорового харчування, поки вона маленька. На мій погляд, так роблять усі батьки, які люблять своїх дітей. Я дуже хвилююсь з того приводу, щоб колись моя Емілі не стала надто повною, з неї ж будуть сміятися.
Але моя мама і слухати цього не хоче. Кілька разів я ловила її, коли вона давала Емілі солодощі між прийомами їжі. І на довершення до всього, це були досить огидні, дешеві продукти, повні замінників і підробок. Крім того, я відчуваю, що вона заохочує її не розповідати нам про це, тому що ми розсердимося. Це тільки погіршує всю ситуацію. Вона фактично обманом змушує її брехати своїм батькам.
Ми з Антоном кілька разів добряче з нею сперечалися на цю тему, але мама все повторює, що одна цукерка/тортик жодній дитині не зашкодить і що правильна дитина має бути пухкенькою.
Я впадаю у відчай. Мої стосунки з мамою страшенно зіпсувалися, між нами постійна напруга. Я знаю, що вона хоче добре, але Емілі моя дитина, і я встановлюю тут правила.
Але що мені робити? Я намагалася пояснити, але це нікуди не веде. Її догляд за дочкою мені дуже допомагає, і без неї я не впораюся.
До того ж це дуже добре, що за Еммі приглядає не чужа людина, а рідна бабуся, і вона їй дуже подобається, я не хочу її образити.
Що робити в такій ситуації?
Як ви домовляєтеся з батьками, які настоюють ще на старому “типі” виховання?
Може є якась книга спеціально для бабусь? Порадьте, бо зійду з розуму!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua