fbpx

Я працюю вихователькою вже понад 20 років. За цей час бачила безліч різних випадків. Бувало, що діти спеціально приходили до дитячого садка, щоб поїсти і вдосталь награтися іграшками, бо вдома такого не було. Але потім до нас у групу прийшла дівчинка Марічка, і я зрозуміла, що бачила в цьому житті далеко не все. За два тижні вони почали… забувати Марічку в садочку

Я працюю вихователькою вже понад 20 років. За цей час бачила безліч різних випадків. Бувало, що діти спеціально приходили до дитячого садка, щоб поїсти і вдосталь награтися іграшками, бо вдома такого не було. Але потім до нас у групу прийшла дівчинка Марічка, і я зрозуміла, що бачила в цьому житті далеко не все…

Марічка була дуже доброю і слухняною дитиною. Вона всіх жаліла, намагалася допомогти. Єдине, що мене одразу ж насторожило, дівчинка не підпускала до себе однолітків і дуже різко реагувала на будь-який дотик.

Мрічка годинами могла сидіти з якоюсь іграшкою в руках і гратися з нею. Їла дівчинка добре, видно було, що вдома особливо не заморочуються її харчуванням.

Спочатку батьки справили на мене цілком нормальне враження, але невдовзі я зрозуміла, як помилялася.

За два тижні вони почали… забувати Марічку в садочку. Спочатку я ще могла додзвонитися до них, але потім вони поміняли номери і завжди були поза зоною доступу.

Мені дуже важо було бачити, коли я бачила, як Марічка сиділа в роздягальні в пошарпаній куртці та шапочці з помпончиком, граючи забутою кимось іграшкою, і чекаючи довгі години маму.

– Мама знову не прийшла? – запитувала вона і зітхала. – А куди я тепер піду? Знову до сусідки?

Якось я зустріла її матусю в супермаркеті. Та з великою компанією затарювалася міцними напоями та напівфабрикатами.

– Чому ви не забираєте Марічку із садка? – обурилася я. – Дитина ж чекає і сумує.

– Ну, так і забирай її собі! – скрикнула ця жінка і побігла далі.

Після цього випадку я почала справді забирати Марічку до себе додому, купувати їй іграшки та речі. Батьки часом тижнями не згадували про дитину.

Але Марічка тепер менше сумувала. Вона дуже прив’язалася до мене.

У мене немає чоловіка та дітей. Я живу сама, та й вік у мене вже солідний, але я більше не можу мовчки дивитись, як безвідповідально дорослі ставляться до маленького життя.

Вчора я подала заяву на опіку. Якщо Марічка нікому не потрібна, то я готова забрати її собі і хоч на якийсь час скрасити її дитинство.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page