Я прекрасно розуміла, що коли розповім батькам всю правду, буде мені “на горіхи”, але приховувати цей стан також не вихід. Мама в той час готувала вечерю. Я сіла за стіл, розплакалась, думала хоч вона, як жінка, мама, мене зрозуміє, а тоді все виклала на одному подиху. Те, як вона відреагувала на мій цікавий стан, навіть згадувати не хочу, а за деякий час в хату зайшов і батько.
Мені 54 роки і я самотня жінка, яка нікому в тому житті не потрібна. А самотня я через помилку, яку зробила через батьків в молодості. Я часто згадую це все і мені так соромно, та й важко на душі. Я знаю, що скільки б я не молилася, ніколи не вимолю вибачення у того, кого я зрадила. А зрадила я свою дитину.
Мені було дев’ятнадцять років, молода, зелена. Навчалася в університеті. Познайомилася з хлопцем на ім’я Степан. Він мені став як той соловей співати пісні про любов до кінця життя. А я що, в дитинстві любові недоотримала від батьків, повірила цій пташці. Ну він домігся що йому було потрібно, ну а потім просто втік. Його й слід прохолов. Так, мені було прикро і боляче, але що поробиш. Не я перша, не я остання. Начебто і любові такої неймовірної до Степана не було. Вирішила, що переживу, час загоїть.
А потім місяць, другий, стала відчувати якось себе незвично, не розуміла, в чому справа. Пішла до лікаря, а він мені каже, що я при надії, ще й на третьому місяці. І що мені було робити? Знала, що якщо розповім батькам, горе мені буде. Це були ще ті часи, коли привести дитину на світ без батька – найбільший гріх. Люди просто заплюють. Але виходу у мене не було, я зізналася мамі.
Ох, як вона відреагувала, не хочу й згадувати. А потім ще й батько, ким мене тільки не називав. Брат з сестрою ще маленькі були і сховалися в іншій кімнаті від розлючених батьків. Мене навіть не питали, наступного дня відправили до знайомого лікаря. Їх навіть не хвилювало, що було надто пізно. Головне – змити “причину”, адже люди їх засміють…
Літо закінчилося і я повернулася в місто на навчання. До батьків більше не приїжджала. Навчалася і одночасно працювала. Мені було неприємно повертатися в будинок, де нікого не цікавить моя думка.
Минали роки, з батьками час від часу спілкувалася. Я так і не вийшла заміж, мене просто не хотів ніхто брати, коли дізнавався, що я не можу стати матір’ю. Так і залишилася одна, навіть швидкоплинних романів у мене не було.
Я розумію, що вина була моя в першу чергу. Але і батьки зіграли неабияку роль в цій історії, адже росла я, як трава біля паркану. Їсти є що, все інше додасться.
Ніколи не повторюйте таких помилок…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
