Я душею відчувала, що дитинка не від Валери, але вирішила промовчати, і пустити все “за течією”. Я ж нарешті знайшла свого принца на білому коні, і руйнувати своє щастя – не стала. На дев’ятому місяці на світ з’явилася наша донечка Мартуся. Насправді, мені дуже соромно за цей вчинок.
У молодості я була ще тою бунтаркою. Я не пропускала жодної можливості повеселитися з друзями. Батькам, звісно, було зі мною не просто.
Я терпіти не могла вказівки, накази, заборони. На даний час я не дуже цим пишаюся, але це сталося, і нічого вже не змінити.
Ця історія сталася на Старий Новий рік. Ми веселились з друзями. Не обходилось без “дорослих” напоїв. З нами був Петро, він скромний хлопець, одногрупник моєї подруги Марусі. Якось так все закрутилося, навіть соромно описувати. Та сталося те, що сталося…
Я думала, що забуду цей день, але вийшло все не так, як би мені того хотілося.
Мене не цікавив цей Петро, тому вже наступного дня я його навіть не згадувала.
До того ж буквально через декілька тижнів я познайомилася з Валерою. Все було так легко та романтично. Ми опинилися в центрі Харкова і він запитав мене, де можна випити чаю та зігрітися. На вулиці було дуже морозно.
Цей чай ми пішли пити в найближче кафе вже разом.
Валера був на п’ять років старший, добрий, милий, вихований. Ми так мило проводили з ним час. З ним мені не хотілося нічого, ні дискотек, ні гульок, ні веселощів, ні друзів.
Наші стосунки розвивалися з неймовірною швидкістю. Ні з ким мені не було так добре, як з ним. Нам завжди було про що поговорити, ми разом сміялися, кепкували один з одного. Я була щаслива, що знайшла свого принца на білому коні.
Однак через місяць до мене прийшло прозріння. Після певного “досліду” я зрозуміла, що чекаю дитину.
Я відчувала і підозрювала, що ця дитина не від Валери. В голові була каша. Я не розуміла, як мені жити дальше.
Я нарешті знайшла свою другу половинку, наші стосунки були чудовими, а тепер це все має зникнути з мого життя?
Я тільки найкращій подрузі довірилася, а вона тоді сказала: Раз Бог так вирішив, значить ти повинна стати мамою.
– Валера зовсім не повинен знати, що ця дитина не від нього, – сказала тихенько мені Маруся.
Спочатку це здалося мені абсурдним, я не хотіла, щоб мої стосунки будувалися на брехні. Але дні минали, і я мала прийняти рішення.
Нехай доля розсудить. Коли я сказала Валері, що чекаю дитину, він дуже зрадів. Через кілька тижнів ми подали заяву до РАЦСу, а згодом і розписалися, і на дев’ятому місяці я привела на світ прекрасну доньку.
Оскільки наша донечка Мартуся з’явилася на світ крихітною, підозри, щодо того, що все сталося на декілька тижнів раніше – не виникло. Мій чоловік обожнює свою доньку, і я захищаю свій юнацький вчинок, кажучи, що він її справжній батько. Він чудово про неї піклується та виховує.
На те, що Мартуся не схожа на Валеру, ніхто ніколи навіть й словом не промовився. Навіть сам Валера мені такого ніколи не говорив.
Я знаю, що він заслуговував би знати правду, це було б справедливо. І чоловікові, і дочці. Але я знаю, що це багато чого змінило б і багато чого зруйнувало б.
У нашій родині панує любов і розуміння, тому свою брехню я буду носити з собою. Я люблю свого чоловіка і свою доньку, і я хочу, щоб все залишилося так, як є.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
