В мене була шикарна трикімнатна квартира в центрі міста, але я була змушена її продати, і все через сина з невісткою. Сіли вони мені на голову, але якби ж то мовчали, а вони при кожній нагоді винили мене у важкому житті.
Я з чоловіком розлучилася, але Іван сину допомагав, нічого не скажу.
Тому так і вийшло, що після закінчення університету ми подарували йому однокімнатну квартиру.
Я вважаю, що це гарний старт в житті. Дах над головою є, вивчили ми Мирона, а вже про все інше нехай сам дбає.
З Інною вони познайомилися на вечірці у спільних друзів і вже за декілька місяців Мирон повідомив мені, що чекати нема чого і вони хочуть відгуляти весілля.
Ну, так, значить так. З колишнім чоловіком і тут допомогли. Весілля було не шикарне, але і не скромне.
А ось після весілля, минуло десь два місяці, як почали молодята проситися до мене жити.
– Ця квартира дуже тісна. Ми хочемо більшу. Давай ми будемо її в оренду здавати і на іпотеку складати, а жити з тобою будемо.
Ну яка мама буде проти того, щоб син поруч жив. Звісно, я погодилася і пішла на зустріч дітям.
Але буквально відразу почались непорозуміння.
Інна почала з перестановки на кухні. То їй не там виделки лежать, то каструлі.
А згодом дійшло й до того, що невістка, поки я на роботі була, закликала майстра і перевішала дзеркало вище. Я ростом невеличка, а Інна майже метр вісімдесят.
Я не раз хотіла з Мироном поговорити, але син все казав, що я чіпляюся і не можу з невісткою в мирі жити. Але ж це сама Інна мене провокує…
– Мам, ти вже не в тому віці, щоб в дзеркалі любуватися. Нехай Інна під себе підлаштовує. Що тобі, шкода того дзеркала?
Та мені не шкода, але так не робиться.
Останньою краплею стало те, коли я в п’ятницю прийшла з роботи застуджена і хотіла прилягти та відпочити, а Інна покликала трьох подруг.
Подруги вчили Інну робити манікюр, але все це супроводжувалось гучним сміхом, і стукотом дверей. То вони чаювали, то ще “ліпше” придумали.
Я спершу просила бути тихіше, але вони мене ніби й не чули. Ось я й не стрималася і зайшла до них і попросила вийти з моєї квартири. Інна пішла з ними, але поїхала прямо до Мирона.
Наговорила такого, що й на голову не одінеш. Що я така-сяка, друзів її порозганяла. Могла б тихенько в своїй кімнаті сидіти і носа не висовувати.
Син прийшов вже накручений і почали вони лякати мене тим, що переїдуть на орендовану. Ну знали ж чим лякати. Та прошу дуже…
Так і сталося. Через два місяці я видихнула.
Якщо з сином я ще іноді спілкувалася, то для невістки стала ворогом номер один. Та незважаючи ні на що, таки діти взяли квартиру в іпотеку і привели на світ сина. Ось тоді я і стала їм знов потрібною.
– Віра Павлівна, не посидити з Артемом? Нам на роботу треба, а він занедужав.
– Звісно посиджу, куди я дінуся.
І хоча онук ще був зовсім маленький та я робила все, аби полегшити молодим життя.
Але і тут я не догодила Інні.
То не тим нагодувала, то не в те одягла, то цукерку купила.
І тут до мене прийшла думка, а чому б не бути такою бабусею, як моя сваха. Живе вона собі в Італії і з привітами раз чи два сто євро їм передає і все вона добра. А я і так і сяк, і все погана.
Ось я й виставила квартиру на продаж і переїхала в невеличке село де живе моя двоюрідна сестра. Неподалік від Оксани я купила собі гарну хатинку зі всіма зручностями і живу в своє задоволення.
Невістка ж не перестає у всьому звинувачувати мене. Бо бачте, я їм життя зіпсувала. Вони і іпотеку через мене платять і дитину я не допомагаю няньчити.
Нехай би раніше думали, коли я готова була заради них на все, а тепер пізно. Довели мене до ручки, називається!
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube”
