Ми коли з Миколою побралися, то стали жити в квартирі з його мамою, тата вже на цьому світі не було.
Квартира простора, трикімнатна, місця всім вистачало.
Свекруха працювала в університеті консьєржкою, я і навчалася і працювала, щоб чоловіку легше було.
Через рік часу до нас приєднався і рідний брат Миколи, він до того часу служив в армії, а потім контракт підписав.
В один час він вирішив закінчити з тією справою і почати влаштовувати своє життя.
Я не думала, що так вийде, але свою дружину він привів також до нас в квартиру.
Я в той час була в декретній відпустці. Свекруха вже вийшла на пенсію.
І відразу ж скажу, що ця затія була якраз Лідії Іванівни.
– Чого ви по орендованих мотатися будете. Живіть з нами і гроші складайте на житло, а я чим зможу, допоможу.
Так ми і стали жити, але мене це з самого початку не влаштовувало.
Ну добре, складають гроші на квартиру, але окрім цього ж і їсти щось потрібно.
Річ в тім, що свекруха, добра душа, почала говорити Антону, щоб той і не думав щось купляти.
– Скільки там тої їди, ми з Миколою і Даринкою все будемо купляти самі. А ви, бідненькі, складайте на дах над головою.
Микола купив рибку, ті прийшли з’їли і навіть не спитали, чми ще хтось хоче. Мені мама передала з Польщі йогурти, ковбаси, сири, а ті сіли “пишно” до столу, і наминають.
Я почала говорити свекрусі, що це не вихід. Годувати двох дорослих людей це не нормально.
– Добре, я буду сама все купляти, а то потім піде про мене слава, що я погана свекруха.
Замість того, щоб прививати молодій невістці любов до готування чи прибирання, Лідія Іванівна готова з останніх сил все сама робити.
– Мені не важко!, – повторює Лідія Іванівна.
Але ж я бачу, що важко.
Микола мій каже, не втручатися, але я цього не розумію.
Я продовжувала купляти продукти харчування, але коли одного разу побачила, як ця “краля” їла якісь екзотичні фрукти в своїй кімнаті, мені стало не по собі.
Ми зі свекрухою тягнемо все на собі, щоб ті квартиру купили, а вони роз’їдають те, на що я в супермаркеті і не дивлюся, хоча в мене дитина є.
Я вже почала говорити Миколі, щоб ми звідти з’їхали, бо сил на все це дивитися в мене нема.
Мені дуже дивна позиція свекрухи. Вона готова все терпіти, лиш би про неї ніхто поганого слова не сказав.
А ті всілися на голову, ще й ноги звісили…
Ну хіба я не права?
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
