Відсвяткували весілля. Почалися сімейні будні. Жили ми з Андрієм дружно, тільки одне засмучувало і нас, і всіх потенційних бабусь і дідусів.
І ось через три роки настала довгоочікувана вагітність. Всі від щастя мало не зійшли з розуму. Все протікало нормально. Хоча років мені було майже тридцять і, як говорила моя мама, в її час мене б вважали “старородящою”.
Народжувати я не боялася зовсім, тому що прочитала купу літератури, переглянула кілька фільмів і здавалося, що я знаю все. І навіть більше. Але, починаючи з 37-38 тижнів я перестала спати ночами, сни снилися – погані. А на протязі дня, кілька разів ловила себе на думці, що дивлюся у вікно і думаю: “Ось двір, де я народилася; прощай, мій милий двір, більше не побачимося.” І так з багатьма предметами прощалася. Потім отямившись сама собі кажу: “Стоп, про що ти, Оксано, думаєш? Тобі про пологи і доньку треба думати!”.
Збираючись в пологовий будинок, я, чомусь, не взяла собі одяг на виписку – доньці взяла, а собі ні.
І ось, все почалося. Спочатку все йшло за планом. Лікарі робили все, щоб мені було легше. Але мені, чомусь, нічого не допомагало. У палаті я лежала одна, а лікарі і медсестри періодично до мене заглядали і йшли знову по своїх справах. І так годин 12 пройшло. В цьому стані, я вже нічого не міркувала, тільки мукала при вигляді медперсоналу.
Потім лікарі вирішили мене прооперувати. Поруч зі мною стояв анестезіолог і тримав мене за руку. Жартував і підтримував мене, як міг. І раптом я бачу: замість анестезіолога стоїть жінка і, що найголовніше, в вельветовій сукні в клітинку. Я здивувалася, ось, думаю, дожили, прибиральниця в операційну прийшла.
Повернула голову, а з іншого боку теж жінка стоїть, молодша трохи, і мовчить. А стара тримає мене за руку і каже: “Ні, люба, щось ти не те робиш, ти ж ні з мамою, ні з чоловіком не попрощалася, та й доньку свою не бачила. І місць у нас на сьогодні немає. Іди додому. ” А я кажу: “Не хочу йти, мені тут так тепло і затишно.” А баба ця в вельветовій сукні розсердилася і каже: “Мені Олена ніколи не пробачить, якщо на поводу у тебе піду, марш додому”. А та, що молодша, так рота і не розкрила.
Я прокинулася від променя сонця, який світив мені в очі через вікно. А був спекотний місяць червень. Тут одразу ж прибіг лікар і каже: “Ну, слава Богу, повернулася.” А я нічого зрозуміти не можу: звідки повернулася, я ж нікуди й не йшла.
Виявляється, все під час операції пішло не за планом. І я мало не покинула цей світ. Але лікарі зуміли провести правильні реанімаційні дії, і я вижила. І повернулася до доньки. І вже вдома ми з мамою розібралися, що старенька в вельветовій сукні – це моя прабабуся, і ховали її саме в цій сукні. А Олена, яку боялася засмутити прабабуся, – це моя мама, тобто її внучка. А ось хто була друга жінка, ми не змогли здогадатися, і яка була її роль в моєму “сні” – так і залишилося загадкою.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
Недавні записи
- У нас з чоловіком трикімнатна квартира, в якій підростають троє діток. Я майже все встигаю робити сама, але була у мене одна давня мрія. Ми якраз ремонт в кухні зробили, і тиждень тому на день народження чоловік мені її таки подарував. Але відтоді зовсім зіпсувалися у мене взаємини зі свекрухою, Марія Павлівна наче сказилася! Здавалося б, усі мають бути щасливі, але ні. Свекруха її просто не переносить! За її нацькуванням і нашіптуваннями я тепер – погана господиня! Вони, мовляв усю молодість мили в тазиках та холодній воді по гарнізонах – і нічого! Виростили і вижили, не те що деякі, яким аби електрику накручувати. І тут настав апогей. Мені видали старовинну металеву радянську м’ясорубку
- Ми з Петром чекаємо на поповнення, другу дитинку, швидше за все – на дівчинку. Я зарані придумала ім’я, але вся родина з обох боків проти, мені дуже прикро! Я завжди хотіла, аби мою донечку саме так звали. Знайома на дитячому майданчику взагалі зафукала це ім’я, що не гарне і взагалі й казна й що! Мені прикро, мало не ридаю. Ще й до всього свекруха настирно Машу пропонує, прямо дістала уже. Мене саму назвали на честь бабусі Алевтиеною, бо моя мама посоромилася перечити в чужому будинку, адже жила в невістках
- Я як побачила, що син мій ранком встав перший, пішов на кухню і потім поніс у спальню невістці каву з канапками з червоною ікрою – так у мені скипіло все! Розмова з ним і Юлькою не дала результатів, тому і подзвонила свасі. Такого я ще не чула на свою адресу
- Мені вже й не хочеться до своєї родини на Закарпаття їздити, щиро кажу. І все через дітей, яких вони собі там понароджували. А я живу інакше, і коли мене обліплюють ці всі діти – сестри, брата, а мама насідає – коли вже ви, вам по 36 років??? – у мене просто все закипає. Та ніколи!
- Мені так і хочеться щоразу запитати в свекрів, до яких ми іноді їздимо в село: навіщо вам три огороди??? Горбатяться на них і майже все роздають сусідам! Ми мало що беремо з собою, коли вони нам дають, бо ми стільки того всього не їмо, але вони не розуміють, що крім картоплі, буряків, капусти і качок ще щось можна їсти в цьому житті