Замість того, щоб з нетерпінням чекати нашої першої спільної дитини, ми з дружиною постійно обговорюємо її прізвище. Наша суперечка зайшла настільки далеко, що ми не розмовляли один з одним тиждень. Ніхто з нас не хоче відступати.
Коли Ярина сказала мені, що чекає дитинку, я спочатку злякався. Я хвилювався не тільки про те, як ми впораємося фінансово, а й про те, чи буду я хорошим татом.
Мабуть тому ми зараз і влаштовуємо “бурі”. За словами Ярини, я відреагував не так, як вона собі уявляла. Вона чекала ентузіазму і радості, натомість я продемонстрував все з точністю та навпаки.
Але поступово мені стало краще. Я розібрався з думками в голові і тепер моя єдина і головна мета в житті – піклуватися про неї і нашу дитину. Я б зараз зробив для них усе на світі. Але Ярина не бачить цієї зміни. Моя перша реакція досі у неї перед очима.
Її недовіра, що я зможу впоратися з новою роллю, призвела до великої “бурі” в нашій сім’ї. Я завжди вважав, що те, що дитина буде мати прізвище батька, навіть не обговорюється.
Звісно, якщо пара перебуває у шлюбі, це відбувається автоматично, якщо ж ні, у свідоцтві необхідно написати заяву про встановлення батьківства. Мабуть, нікого не здивуєш, що я хочу, щоб моя дитина мала моє прізвище.
Я ж, коли ми підбирали ім’я, враховував співзвучність і з моїм прізвищем і по батькові. Але Ярина мене здивувала, а точніше, зупинила. Вона сказала, що ще не впевнена, що в дитини буде моє прізвище.
– Я не знаю, чи хочу, щоб наша дитинка носила твоє прізвище. Моє, на багато краще, тому варто подумати в першу чергу про саму дитину, а вже потім про своє “его”. – сказала на одному подиху Ярина.
Я думав, що вона просто ще не відійшла від моєї першої реакції, і говорить якусь небилицю. Тому і вирішив стримати свої емоції до кращих часів. Але вони не наставали.
– Вибач, люба, я б все ж таки хотів, щоб в свідоцтві про народження нашої дитинки було моє прізвище, – спокійно сказав я, не повертаючись до цього.
Кілька днів тому цю тему знову підняла сама Ярина. Ми сиділи за столом і пили чай, як дружина, без настрою знову затягнула свою пісеньку.
– Знаєш, я весь час думаю про це, але постійно бачу твою першу реакцію на появу в нас дитинки. Я боюся, що ти підеш від нас, і тоді твоє прізвище буде у мене постійно на вухах, – сказала вона мені.
Вона справді сильно вразила мене цими словами. Я б ніколи їх не покинув. Я хочу жити з ними, але у мене таке відчуття, що Ярина просто відганяє мене своєю поведінкою. Наша суперечка щодо прізвища дитини не додає мені впевненості.
Що робити в такому випадку?
До слова, коли ми з Яриною відгуляли весілля, то дружина залишилася на своєму прізвищі. Я тоді не мав нічого проти. Але дитина, це вже геть інша справа.
А як ви вважаєте?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua