Я просто не могла не втрутитися і не взяти справу до своїх рук! Я без перебільшення – гарна господиня. В мене й чисто й випрано завжди, наготовлено домашнього, а не напівфабрикати. Я через день мию вікна і килими раз на тиждень виношу на вулицю й вибиваю, бо терпіти не можу пил.
Але цього всього не можна нажаль сказати про моє нещастя – невісточку, вона навіть кави смачно сама заварити не може, син чахне з нею! А ц еж моя дитина. як не переживати, скажіть?
Одразу скажу, що я життя вважала і вважаю себе хорошою свекрухою. Зрештою, невістка – це мати чи майбутня мати твоїх онуків, ораниця сина, рідна людина!
Але останнім часом я помітила, що почала ставитися до своєї невістки Оксани якось інакше. Ні, ми не сперечаємося, і конфліктів у нас досі не було. Але десь у душі вона починає мене дратувати.
Минуло всього 2 роки. як Роман і Оксана побралися. Рома – мій єдиний син, і я розумію, що він не ідеальний, але пнеться й старається, як може. Але ось вона – зовсім навпаки.
Оксані зараз 25 років, Ромі 29. Працюють, купили свою квартиру. Але якщо Рома повертається додому о 19 годині, то Оксанка вдома вже до п’ятої. І, я вважаю, за цей час можна і прибрати, й на готувати, і зустріти чоловіка накритим столом. Але ні, таких думок у неї не виникає навіть!.
Я не знаю, що у них там з сімейним розподілом грошей. це мене не стосується. Але мій син заробляє значно більше за свою дружину. Не те, щоб це мало величезне значення, але, я вважаю, втомлюється на роботі він теж більше.
І, як нормальному чоловіку-годувальнику, думаю, йому було б приємно прийти додому та поїсти смачної домашньої їжі. Але ні. вдома у них таким і не пахне! Оксана готувати відмовляється, каже, що ніколи не вміла і вчитися вже запізно і бажання такого вона не має.
Невістка просто замовляє доставку додому або розігріває якісь напівфабрикати в мікрохвильовій печі. І все, смачного, як то кажуть. Щоб ви собі розуміли, мій син під 2 метри на зріст і нормальної, чоловічої комплекції. А вона мініатюрна дівчина, кілограмів 50, напевно.
Роману потрібно нормально харчуватися, просто щоб підтримувати свій організм, тоді як Оксанка живе на кефірі, сирі та вівсянці. Це її влаштовує. Але мені, як матері і просто як людині, іноді стає лячно за мою дитину і його самопочуття.
Навіть коли я приходжу до них у гості, я не бачу домашньої їжі на столі. Все або приготоване в найближчій кав’ярні, або це піца та роли з доставки. Не втомлюватиму вас своїм ставленням до сирої риби з рисом, але це не та їжа, яку б хотіла бачити жінка мого віку.
Тим більше, мені здається, що це просто неекономно навіть. Я питала у сина, як він сам до цього ставиться, і він відповів, що життя надто коротке, щоб провести його біля плити, тож він на боці своєї дружини. Майже 30 років, а розуму як у старшокласника.
Інші домашні зобов’язання вони розподіляють навпіл, 50 на 50. Хтось миє посуд, хтось пере, хтось пилососить. Тут я теж маю власні думки з цього приводу, але про них промовчу. Бо я сама розумію, що жінкам мого покоління доводилося робити дуже багато. І це без сучасної побутової техніки, яка чудово працює, знай собі, натискай потрібну кнопку.
Та добре, нехай. Але якщо невимита підлога чи непрасована сорочка ніякої шкоди завдати не можуть, хіба естетично, то їжа – це інше.
Словом, кілька місяців тому я попросила сина прийти до мене та допомогти пересунути меблі. Треба було, щоби він прийшов сам, без дружини. Роботи там було хвилин на 5 максимум, зате я заздалегідь зварила йому смачний борщ. Поставила тарілку, і він умняв її за один раз. Потім ще й попросив добавки.
З того часу Рома приходить до мене раз на два-три дні і я готую йому все те, що мала би готувати моя невістка. Це наш маленький секрет з сином.
Але, повторюся, минуло вже 2 місяці. Не те щоб мені важко готувати власній дитині чи шкода грошей для нього. Ні, дякувати Богу, з цим проблем немає.
Але, вибачте, а навіщо тоді дружина потрібна? Щоб була поруч і вражала красою? Ці букетно-шоколадні казки працюють лише на початку стосунків. А не через кілька років шлюбу. Адже кохання – це одне, а побут – зовсім інша річ. Та й якщо дивитися правді в очі, якби Романа таке життя влаштовувало, він би не ходив до мене по суп і котлети. Отже, він цього потребує.
Ось така ситуація. Я жодного слова не говорила невістці про те, що думаю про її позицію щодо готуванн-прибирання. Не хочу бути ще однією свекрухою, яка ламає життя «ні в чому не винній» невістці. Але скільки так триватиме? Рік? Два? Ну добре, зараз до неї жінка якась приходить прибирати, а далі що?
А потім, коли діти народяться, вони що їсти будуть, локшину швидкого приготування чи вівсянку на мигдальному молоці? Не розумію я такого. Але час йде далі і нічого не змінюється.
Що ще сумніше, у нас немає навіть спільних знайомих, з ким би я могла поговорити. Я б із задоволенням поцікавилася, як свати ставляться до такого. Але вони, на жаль, дуже дуже далеко, на іншому кінці країни. Та й до цього ми з ними бачилися лише раз.
Тож розповідаю свою історію тут. Може, комусь вона близька і хтось зможе озвучити свої думки, поділитися думкою чи корисними порадами. Буду вдячна!
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
