Я просила маму віддати Юру в спеціальний заклад, але вона з усмішкою на очах, і з кволою дитиною на руках, відповідала, що так треба Богу. – Юрчик вчить мене бути справжньою. – Я всім своїм ставленням показувала мамі, що мені це не подобається, і при першій же можливості бігла з дому. Та одного разу я таки залишилась з братом наодинці. Юра капризував, ніби відчував непоправне.
Скільки разів я задавала собі питання, які ми часто задаємо: “Чому я з’явилася на світ саме в цій сім’ї? У чому сенс мого життя? Чому моє життя спіткало саме таку долю?” Відповіді прийшли з часом.
У дитинстві я мала високий моральний приклад своїх батьків. Мама покірно і скромно прийняла появу мого старшого брата Юру, який був “дитиною сонця”. Він був дуже важкою дитиною, але моя мати жодного разу не пошкодувала про його прихід у цей світ.
Що б він не робив, вона завжди підходила до нього з любов’ю.
– Мамо, чому ти не віддаш його до спеціального закладу?!, – дорікала я їй, будучи підлітком.
– Тому що я його люблю. Юрчик вчить мене бути кращою людиною.
Тоді її доброта мене дратувала, бо я була переконана, що вона чинить не правильно. І тому я почала бунтувати: не допомагала мамі, проводила весь час з друзями…
– Марічко, навіть якщо ти думаєш, що “вколеш” мене , ти помиляєшся, найперше ти “вколеш” себе, – сказала мені мама.
– Я не хочу це сприймати. У мене немає дитинства через нього! – говорила я мамі, сподіваючись нарешті зняти пелену з її очей.
Мама була віруючою людиною, і кожної неділі ходила з Юрчиком до церкви. Вона жодного разу мене не наказала. Вона просто дивилася на мене і казала слова, яких я не забуду на все життя.
– Юрчик прийшов в нашу сім’ю, щоб навчити нас любити. Це було величезним випробуванням для мене і батька, але так було потрібно Богові. До його появи я була егоїсткою, він навчив мене дивитись далі, ніж кінчик носа. Ти можеш насолоджуватися своїм дитинством, Юрчик ж ніколи не навчиться їздити на велосипеді, не знайде дівчину і не стане незалежним. Він знає лише одне. Любити і відчувати, коли його люблять.
Ці слова для мене були гірші, ніж ляпас. Я розлючена вибігла на вулицю і грюкнула за собою дверима. Чим більше я не справлявся зі своїми емоціями, тим важче було Юрчику. Я замкнулася перед ним. Однак, не зважаючи ні на що, він любив мене всім серцем. Один раз він приніс мені полуницю, другий раз метелика, у якого не було крила.
– Я знаю, що ти не винен , – пробурмотіла я. – Але, я відчуваю себе такою нещасною!
Десь у глибині душі я відчувала, що з’явилася в цій родині не випадково. Не випадковою є присутність старшого брата, який народився не такий як всі. Поступово я почала усвідомлювати, що я, можливо, не схожа на матір, але можу підтримати її.
Коли вона попросила мене залишитися з Юрчиком, бо їй довелося їхати з батьком до міста, щоб щось домовитись, я вже не закатувала очей. Здавалося, що найгірше минуло, і ніщо в житті не могло нас здивувати…
На той час я вже зустрічалась з Борисом. Він живу у нашому селі. Батьки чомусь запізнювались, і я злилася, бо вже мала бути на побаченні з коханим, а замість того, я приглядала за братом.
Юрчик часто, коли мами не було поруч, влаштовував “бурі”. Однак цього разу його стан був спричинений зовсім іншим, він ніби відчував недобре.
Через деякий час до нас прийшов голова сільради, і зі сльозами на очах повідомив звістку, яка вмить перевернула все наше життя. Безвідповідальний водій забрав життя наших з Юрчиком батьків…
Раптом я залишилася одна. Я повинна доглядати за Юрчиком, господарством, навчатися.
Мені було дуже важко, адже я повинна була працювати. Я думала, Борис піде від мене. Незважаючи на те, що йому було лише двадцять років, він серйозно поставився до мене та брата. Він залишився у нас жити і допомагав з його доглядом.
Через деякий час ми стали сім’єю. Ми залишились у будинку моїх батьків. Боженька подарував нам трьох дітей. Юрчик був нашою четвертою дитиною. Коли ми провели його в останню путь минулого року, я дуже сумувала за ним. Він навчив мене, по-справжньому любити.
Все, що не робиться в нашому житті, треба сприймати, як належне. Значить Богові так треба, а точніше, так треба нам! Йому видніше!
Фото ілюстративне
