fbpx

Я просив дружину залишитися в Україні. – Щось придумаємо! Вирвемось з цього стану! Але ні, не послухала. – Всі в цю Італію їдуть, і я хочу. Зароблю на хороше життя, і повернуся. Ти тільки чекай. – Ось вже й діти університети позакінчували, і на ноги стали, а Роксолана досі там. А одного дня до мене прийшла сусідка, зі смартфоном в руках

Я просив дружину залишитися в Україні. – Щось придумаємо! Вирвемось з цього стану! Але ні, не послухала. – Всі в цю Італію їдуть, і я хочу. Зароблю на хороше життя, і повернуся. Ти тільки чекай. – Ось вже й діти університети позакінчували, і на ноги стали, а Роксолана досі там. А одного дня до мене прийшла сусідка, зі смартфоном в руках.

У нас із моєю дружиною Роксоланою все було добре у шлюбі. Свій власний будинок у селі, досить пристойних розмірів, разом виростили сад, повний фруктових дерев, ще й город, де разом вирощували овочі. Двоє дітей — син і дочка, розумні, у школі намагалися вчитися якнайкраще. Та й працювали ми обоє, але сталося так, що Роксолана залишилася без роботи. У селі роботу знайти не легко.

А доньці треба було скоро до університету вступати. Грошей нагромаджених у нас не було. Отож і вирішила дружина тоді, що поїде за кордон. Мовляв, а чому ж ні? Всі їздять, грошей привозять, живуть згодом добре, ось і вона так може. Я не став відмовляти. Моя Роксолана, вона така, якщо щось вирішила, то обов’язково зробить. Моя справа була вірно чекати на свою дружину.

Знав би я тоді, наскільки затягнеться ця її подорож. А затяглася вона аж вісім років. Хочете вірте, хочете ні, але за всі ці роки Роксолана жодного разу не приїхала додому. Все говорила, мовляв, навіщо витрачати гроші на дорогу, краще на щось відкладе. Та й є телефон, є інтернет – можна там поспілкуватися, побачити одне одного. Так ми й робили — спілкувалися чи то в інтернеті, чи то по телефону.

За ці роки Роксолана не в одній країні побувала, міняла місця роботи, як тільки з грошима виходило невигідно. Доньку вивчили, сина теж. Квартири обом купили. Вже було все, що треба було нам. Я й почав говорити дружині, щоб нарешті поверталася додому, адже я стільки її чекав, так за нею скучив. Але у Роксолани були свої плани — то треба одне, то друге, то третє.

Вже й люди в селі говорили в мене за спиною, мовляв, Роксолана мені роги наставляє, знайшла собі давно там іноземця, та заміж вийшла, а мені тільки голову пудрить. Але я не вірив, навіщо б їй було говорити мені не правду? Якби так і було, вона мені прямо й сказала б.

Та й я спробував би зрозуміти. Все ж таки вісім років ми були з нею на відстані. А потім сусідка одна в соцмережах зареєструвалася, знайшла сторінку Роксолани та рознесла по всьому селу, мовляв, у дружини статус, що вона заміжня. Ну, звичайно, заміжня, за мною. Але люди прийняли все так, мовляв, це за іноземцем вона заміжня. А коли я завів сторінку, то стали чутки ходити, що вже Роксолані зраджую. Ось що за такі люди? Та й яка їм різниця, у кого там що діється у домі? Я просто не розумію.

Словом, незабаром дружина обіцяла повернутися додому, нарешті ми разом і будемо добре жити далі. Ну а те, що там люди кажуть, не має значення. Я так скажу, не кожна пара може так пробути вірною один одному, будучи на відстані, а ми змогли.

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page