Сьогодні була з сином на дитячому майданчику. Як завжди – прийшли в пісочницю, дістали іграшки, почали грати.
Потім до нашої гри приєднався ще один хлопчик. І я відійшла до лавочці, щоб діти могли спокійно пограти.
На лавочці сиділа бабуся цього хлопчика (того, який прийшов до мого сина в пісочницю грати). Хлопчику 4,5 року. Звуть Іванко.
Ми з цією бабусею розговорилися про дітей, про виховання, про іграшки. Як це зазвичай і буває. Що діти – це дорого.
Що дитині потрібно і одяг купити, і овочі, і фрукти, і іграшку якусь хочеться. Та й на атракціони хочеться відвести, щоб емоції отримав. Загалом, хочеться все і відразу. І це недешево.
І тут мені ця бабуся каже:
– Ось я своїй дочки строго-настрого заборонила народжувати другу дитину. Я вважаю, що у них (у сім’ї доньки) на одну дитину гроші є, а на другого може і не бути. І настане бідність. І взагалі, ось поглянь, прийшли ці на майданчик. (Я дивлюся, а на майданчик прийшла мама з двома хлопчиками, досить бідно одягненими і з якимись старенькими іграшками).
Читайте також: – А мене ти попередила, що твоя дочка до мене прибиральницею за зарплату їде? Я б її на поріг не пустила
– Ось ця, навіщо вона нapoджувала? Нapoдила двох, тепер ходять в лахмітті і кидаються на іграшки мого Іванка. Я йому забороняю до них підходити.
Іванко не повинен спілкуватися з бідними, вони жахливі.
І я от думаю про себе. А чим вони жахливі? Бідність – це порок? Або якщо ти бідний, то з тобою ніхто спілкуватися не буде?
Або якщо ти вже зaвaгiтнiла, то потрібно робити aбopт, так як у тебе недостатньо грошей? Ось що ви думаєте з цього приводу.
Чи є на дитячому майданчику у вас, у вашому місті, селищі, поділ на бідних і багатих? Спілкуються вони між собою?
