Я при надії. Дитинка бажана, запланована. Живемо із чоловіком другий рік. Зустрічалися з Володею три роки до шлюбу.
Перший рік спільного життя був нормальним, жили дуже мирно й гарно, спокійно. Жили ми окремо від батьків самі.
А нещодавно ми продали квартиру і тимчасово до покупки нової переїхали до мами чоловіка. Вона живе сама, батька у Володі немає. І тут почалися непорозуміння. Наче чорна кішка пробігла між нами.
А почалося все з того, що ми збираємося купувати квартиру, продавши свою стару і додаючи суму за рахунок накопичень. Ще плюс обставити меблями, але це вже походу, із зарплати чи кредиту. Тобто вільних грошей у нас, насправді, немає.
Гостро питання постало про оформлення квартири. Справа в тому, що мама чоловіка хотіла оформити квартиру на себе. Мабуть, тому що стара квартира спочатку була придбана нею для свого сина і записана на неї, і цю так самовона збиралася оформляти на себе.
Чоловік мій був в іншому місті по роботі, коли ми придивилися одну квартиру з його мамою. І вона сказала: «Навіщо його чекати, треба оформляти, доки не передумав продавець квартири». Мовляв, нічого, якщо я на себе оформлю квартиру, все одно вона ваша буде.
Але це мені не сподобалося і насторожило мене. Наступного дня чоловік запитав, коли купуватимете, оформлятимете? Він теж, схоже, розраховував, що приїде з відрядження, і все вже буде готове. На що я відповіла, що «Коли приїдеш, тоді й оформлятимемо». Вова тоді різко по телефону каже: «А навіщо мене чекати?».
Ось тоді й порушилася ця тема, про яку до цього ми не говорили. Чоловіку своєму я так і сказала, що я не просто дівчинка, яка живе з тобою, пожила і пішла. Я твоя дружина, ми сім’я, як-не-як і я ношу твою дитину. А ти навіть квартиру, мовляв, на своє ім’я не хочеш оформляти, наше гніздечко, де ми житимемо.
Ну, це справді виглядало для мене, ніби я ніхто в цій сім’ї, що навіть не маю жодного слова, жодного права ні на що. Я вирішила, що якщо на початку шлюбу та ще й при надії мене ставлять так у цій сім’ї, то далі взагалі ні в що не ставитимуть.
І вирішила я, що якщо чоловік піде на поводу у своєї мами і зробить, як вона хоче, то будувати сім’ю далі не буде сенсу. Але мій чоловік телефоном мене заспокоїв і сказав, щоб я не переживала, він на своє ім’я запише нерухомість. Не варто говорити, скільки підозри у розважливості чи меркантильності я відчула на свою адресу. Та нехай, побачимо, що буде.
Мене останнім часом взагалі почали якісь речі не влаштоввувати. Наприклад, у чоловіка мами має був День народження. Він подарував їй айфон 13 за майже сорок тисяч гривень. Це тоді як грошей у нас упритул, оскільки ми збиралися брати квартиру, обставляти, залазити у борги.
До того ж, мені ще не сподобалося, що коли у моєї мами був день народження, ми їй подарували 1000 гривень, а не айфон за 40000, як свекрусі. А на мій День народження мій чоловік подарував мені великий букет квітів і все. Хоча, за ідеєю, квіти це лише знак уваги, а не подарунок.
Не знаю, може, я не права і прискіпуюся на рівному місці. Та коли я сказала, що «Мені ти подарував букет квітів на і нічого більше», то він взагалі сказав, мовляв «Це моя мама, як ти можеш порівнювати, вона все мені дала, а в тебе все попереду».
На ці слова я засмутилася ще сильніше. Я сказала: “Гаразд, не буду нічого говорити, але твоє ставлення до себе я зрозуміла, що для тебе я не особливо значуща”.
Словом, коли ми почали жити разом з його мамою, вона стала мене пригнічувати морально. Але чоловік вважає, що я ображаюся через дрібниці, вже сама вигадую приводи. Але я засмучуюся й постійно хвилююся. Знаю, що мені не можна, але й він це знає, проте нічого не робить. Тільки каже: не переживай. Але змушує так чи інакше хвилюватися своїми вчинками.
Я не знаю, права я чи ні, та думаю, я маю рацію. Не знаю, чи правильний вибір я зробила у виборі своєї другої половини. Але якось закохані рожеві окуляри дедалі більше з мене зповзають.
Фото – спеціально для ibilingua.com.
Передрук без посилання на ibilingua.com забаронено.
