Коли мені було 68 років, моя дочка сказала мені, що закохалася. Її шлюб довгий час був неблагополучним, вони трималися разом тільки через дітей, тому я підтримала дочку і побажала їм з Павлом щастя.
Онуки вже були повнолітніми, а новий чоловік Орисі був дуже порядною та приємною людиною. Проте вилізло питання з житлом.
Донька вирішила піти з дому та залишити квартиру колишньому чоловікові, оскільки діти хотіли залишитися у своєму середовищі. Павлу теж не було де жити, адже він залишив квартиру колишній дружині та дітям.
Коли вони рік прожили на орендованій квартирі, то прийшли до мене з пропозицією, що вони мають можливість купити будинок за містом, але для цього я повинна продати свою квартиру і переїхати до них. Гроші за мою квартиру вони вкладуть у будинок, а на решту візьмуть кредит.
Здавалося, це дуже гарне рішення. Я жила одна. Чоловіка вже більше десяти років немає на цьому світі, і я почувалася покинутою в трикімнатній квартирі.
Все пройшло гладко, Павло все організував і ми всі були в приємному хвилюванні. Я отримала гарну і світлу кімнату, біля будинку був великий сад.
Вони від мене нічого не хотіли, але я вирішила зробити внесок у їх господарство. Павло робив покупки, дочка займалася будинком і городом, нам нічого не бракувало.
Протиріччя почалися настільки поступово, що я навіть не знаю як. Орисі не подобалося, що коли вона була на роботі, я намагалася прибрати, попрасувати або щось приготувати на вечерю. Вона завжди все переробляла за мною, вони не їли того, що я готувала.
З часом я усамітнилася, а коли вони приходили з роботи, я замикалася у своїй кімнаті, щоб не заважати їм. Я не знала, коли вони приїхали, куди вони їдуть, вони мені не сказали навіть коли від’їжджали на кілька днів. Вони перестали зі мною спілкуватися.
Раптом дочка перестала ходити на роботу. Коли я запитала, вона сказала, щоб я не хвилювалася, що у неї проблеми зі здоров’ям. І тут все почалося.
Ми були вдома разом цілий день, і я навіть не могла з нею поговорити. Орися одразу ставала сильно роздратована. Я перестала виходити з кімнати, щоб ми навіть не зустрілися на подвір’ї.
Одного разу Павло забрав Орисю, а коли повернувся, то сказав, що вона в клініці і там не все так просто. Через три місяці моєї Орисі не стало.
Я опинилася наодинці в будинку з людиною, з якою майже 5 років нормально не спілкувалася. Павло, не питаючи мене, за кілька тижнів переселив свого тата до нас. Ви можете подумати, що це була приємна зміна для мене, але все навпаки.
Дідусь цілими днями ходить по дому, кашляє вночі і будить мене, розмовляє тільки з сином, а вони обоє мене ігнорують. Я відчуваю себе покинутою. У цьому великому будинку мені нікуди подітися. Павло сказав, щоб я не хвилювалася, він будинок продавати не буде.
А там, хто його знає, що від нього чекати.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
