fbpx
життєві історії
Я прийняв рішення поїхати на заробітки. Дитину вона віддала бабусі, і там Іванко прожив весь цей рік. Я кожен місяць передавав гроші для сина. Дружина не давала ні копійки і навіть не приїжджала, не цікавилася дитиною. Все було б добре, та бабуся сильно захворіла і постало питання про місце проживання Іванка

В цей час мені було всого 20 років, а моїй дівчині Ірині 18.

Ми не довго зустрічалися, і в один прекрасний момент Ірина повідомила, що чекає дитину. Стали жити разом, розписалися, народився синочок.

Я працював на заводі, добре отримував, на сім’ю вистачало. Дружина з самого ранку відвозила Іванка бабусі, а сама йшла гуляти з подругами. Мені друзі стали говорити, що бачили її в компанії чоловіків, то з одним, то з іншим. Я не хотів у це вірити.

Та через 4 роки вона сказала мені, що зустріла іншого, вони разом вже кілька місяців, і вона від мене йде. За часом це якраз співпало з кризою, я втратив роботу, а її новий друг бізнесмен. Ми сильно посварилися, вона, йдучи, винесла половину моєї квартири (меблі і дорогу техніку), хоча сама в шлюбі ні дня не працювала.

Я прийняв рішення поїхати на заробітки. Дитину вона віддала бабусі, і там Іванко прожив весь цей рік. Я кожен місяць передавав гроші для сина. Дружина не давала ні копійки і навіть не приїжджала, не цікавилася дитиною.

Пів року тому бабуся сильно захворіла і постало питання про місце проживання Іванка. Дружина подала в суд на розлучення і просить суд визначити місце проживання сина з батьком, тобто зі мною, аргументуючи тим, що у мене є житло, автомобіль і дохід (я ж передаю гроші). А вона живе з новим коханцем, і вже чекає від нього дитину, ні роботи, ні житла не має, і не перебуває в шлюбі.

Я скажу чесно, забрати дитину не готовий. Я, коли вона завагітніла, взагалі наполягав на тому, щоб позбутися дитини, вона дитину, все-таки, народила і тепер мені її віддати хоче.

Я готовий платити аліменти, скільки вона скаже, але повернутися в своє місто і забрати дитину я зараз не можу, у мене там немає роботи, як мінімум. Забрати іванка до себе сюди теж не варіант, я працюю, живу в гуртожитку, тут немає умов для дитини. Та й взагалі йому в школу йти скоро, хто буде займатися його вихованням?

Інших родичів, хто взяв би дитину на виховання, у мене немає – батьки пішли з життя давно, вдруге одружуватися я більше не хочу, не вірю жінкам тепер.

Дитину шкода, Іванко росте кинутий, як трава в полі, нікому не потрібний. Як змусити її забрати дитину до себе? Через суд чи ще якось? Що робити далі – в голові не вкладається.

Передрук без гіперпосилання на ibilingua суворо заборонений!

Фото ілюстративне – millionstatusov.ru

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook