Я прийшла до Уляни додому, і не могла повірити своїм очам. Звичайна продавчиня, без вищої освіти і чоловіка, жила, як королева. – Подруго, признавайся, звідки все це добро? Невже ти знайшла своє кохання? Скоро весілля? – Подруга лише усміхнулася у відповідь, а потім висказала все на одному подиху.
Мені було лише 5 років, коли у дворі на дитячому майданчику я познайомилася з Уляною. Уляна була такого ж віку, дуже галаслива, весела дівчинка, яка одразу мені сподобалася. Я ж була її повною протилежністю. Так і з’явилася наша дружба. Ми разом ходили в ту саму групу в садку, потім в один клас у школі. І хоча багато хто не розумів, як такі двоє людей можуть дружити, нам з Уляною завжди було дуже весело.
В університет Уляна не пішла вчитися, просто не хотіла і вважала, що це роки, витрачені дарма. Одразу після школи почала працювати продавщицею в одному магазині біля будинку, а я поїхала вчитися до університету. Незважаючи на те, що наші дороги певною мірою розійшлися, ми все ж таки спілкувалися. І щоразу, коли я поверталася додому з навчання, ми з нею веселилися, влаштовували вечірки.
Я думала, що наша дружба триватиме вічно. Тому що за всі роки я так і не знайшла подруги ближче, ніж Уляна. Відразу після університету я вийшла заміж, а через два роки стала мамою сина.
Уляна все ж була одна. Я не раз питала, чому вона не починає жодних стосунків, але Уляна тільки сміялася, що для такої богині, чоловік ще не знайшовся.
Мовляв, навіщо себе так не шанувати і прати чоловічі шкарпетки, готувати їжу. Краще жити для себе. Мені незрозумілий був перебіг думок подруги, але я не засуджувала її. Не хоче заміж – її справа. Загалом, якось я вирішила піти до неї в гості. Мене на роботі підвищили, непогано було б разом випити кави, з’їсти суші, які ми обоє любили.
Коли я прийшла до Уляни у квартиру, то помітила, що у неї дуже дорогий ремонт. Але ж вона звичайна продавчиня — звідки в неї такі гроші. Я спитала, а Уляна тільки засміялася, промовчала. Щось тут не те, думала я. Вже чекала, що подруга розповість, що має серйозні стосунки, скоро весілля. Уляна вже була трохи “весела”і почала мені розповідати.
– А знаєш що, Світлано, у мене просто чудове життя. Ти питала, звідки у мене такий ремонт. А мені чоловік допоміг, та й взагалі він мене утримує, я отримую задоволення від наших зустрічей, – зі сміхом і якоюсь усмішкою почала говорити Уляна.
– Зустрічаєшся? А що, ви не плануєте весілля?, – здивовано запитала я.
– Яке весілля, Світлано. Він одружений, має дітей. Та й мені це не потрібне. Навіщо він мені? Нехай собі буде з дружиною і вона виконує роль служниці: їсти, прибирати, прати, потомство виховує. Ну а я задовольнятимуся життям, – говорила Уляна, а я не могла повірити, що моя подруга на таке пішла.
– Але як ти могла, Уляно? А в нього дружина. А якби тобі так зробили?
– Мені б не зробили, я ніколи дружиною не хотіла бути. Та й зраджують не мені, а зі мною. Відчуваєш різницю? І зиск у мене від цього є, не те, що у його дружини. Тож заспокойся, подруго.
Я слухала все це і не могла повірити. У секунду повага до Уляни та нашої дружби в мене зникла. Вона не та людина, з якою я все життя дружила. У мене є сім’я і якби в неї влізла якась Уляна, для мене це було б потрясінням. Тоді я пішла від подруги, ми з нею більше не спілкуємось. Вона надто низька опустилася.
Фото ілюстративне
