Свого Дмитрика я виховувала з п’яти років одна. Чоловік пішов до іншої, і як виявилось, з тою жінкою в нього вже була дочка, всього на два роки молодша за нашого сина.
Спершу Василь сину допомагав, але потім ця допомога зійшла нанівець.
Я працювала на двох роботах, лиш би ми мали що їсти. Благо, квартира в мене була своя.
Час минув так швидко, і мій син з маленького хлопчика перетворився на справжнього чоловіка-красеня.
В 23 роки Дмитро привів до мене на знайомство свою Орисю.
Дівчина вона хороша. Працювала на той час медичною сестрою.
Весілля, як такого діти не хотіли. Я підтримала, бо думала, може на квартиру збиратимуть.
Після шлюбу вони запросили мене і сватів в ресторан, де ми мило посиділи та посвяткували.
Після весілля за спільною згодою молода сім’я почала жити зі мною.
Всі ми працювали. Зранку йшли, ввечері приходили. Кожен робив те, що йому найбільше виходило.
Орися і готувала і прибирала. В нас бум мир і спокій. Я тішилася, що Боженька подарував мені саме таку невістку.
Але все змінилося з того дня, як Орися з Дмитром повідомили, що скоро я стану бабусею.
Я була така щаслива і з нетерпінням чекала появи на світ моєї онучки.
Орися з кожним днем все скидала на мене. То їй недобре, то їй гаряче, то їй зігнутися важко на третьому місяці.
Я приходила з роботи втомлена: готувала, прибирала, прала і бігала по магазинах.
Орися ж в той час поїдала улюблений шоколад і лежала з телефоном в руках.
І боронь Боже щось сказати, вона ж при надії.
Я жила, як робот, але мовчала.
Коли на світ з’явилася Вікторія, стало ще гірше.
До всіх робіт мені долалось ще й те, що я окремо вручну прала одяг онучки, прасувала його і коли потрібно було, за свої кошти купляла їй каші чи підгузки.
Син працював і я його не турбувала, хоча сама валилася з ніг.
Одного разу Орися зустрівши мене на порозі вручила мені Вікусю, а сама пішла на манікюр на дві години. Я з дитиною на руках голодна, готувала їсти і прибирала в квартирі.
Потім дійшло й до того, що Орися вручила мені онучку на цілу ніч, бо вона, бачте, не висипляється з нею…
Я довго мовчала, але моє здоров’я також не вічне.
Мене прорвало в п’ятницю ввечері.
Я прийшла з роботи. Ні невістки ні онучки в квартирі не було. В кімнаті бардак, що не пройдеш. Кругом повно одягу, іграшок. Я взялась за прибирання, як заходить Орися з Вікою.
– О, ви вже є. Це добре. Посидите з Вікою, бо мені на бровки треба. Але її нагодувати потрібно.
– А чим же я її нагодую? Ти приготувала хоч щось? Чим ти взагалі цілими днями займаєшся?
– Я з дитиною сиджу! Невже цього недостатньо? Віка поки не роздягнута, беріть її і йдіть в магазин. Купите щось і приготуєте.
За невісткою захлопнулись двері, а я біля онучки просто розридалася.
І тут я зрозуміла, що якщо промовчу зараз, то далі буде лише гірше.
Я зателефонувала сину і сказала, щоб шукав для себе і сім’ї окреме житло. З мене годі.
Тепер я ворог номер один і для сина і для невістки. Також мене не розуміють і свати.
– Прогнати в такий важкий час свою рідну і єдину онучку на вулиці. У вас, свахо, взагалі серця немає.
– Ну тоді покажіть, свахо, своє добре серце! Прийміть дітей у себе і догоджайте. А я не конячка, щоб все звісити на себе.
Інколи мені соромно за свій вчинок, але мені здається, я і так довго мовчала.
А що ви скажете з цього приводу?
Добре я вчинила, чи потрібно було мовчати?
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube”
