fbpx

Я прийшла з роботи. В кімнаті бардак, що не пройдеш. Я взялась за прибирання, як заходить Орися з Вікою. – О, ви вже є. Це добре. Посидите з Вікою, бо мені на бровки треба. Але її нагодувати потрібно. – А чим же я її нагодую? Ти приготувала хоч щось? – Я з дитиною сиджу! Хіба цього мало? Йдіть з Вікою в магазин. Купите щось і приготуєте. За невісткою захлопнулись двері, а я біля онучки просто розридалася. І тут я зрозуміла, що якщо промовчу зараз, то далі буде лише гірше. Тепер я для всіх ворог номер один!

Свого Дмитрика я виховувала з п’яти років одна. Чоловік пішов до іншої, і як виявилось, з тою жінкою в нього вже була дочка, всього на два роки молодша за нашого сина.

Спершу Василь сину допомагав, але потім ця допомога зійшла нанівець.

Я працювала на двох роботах, лиш би ми мали що їсти. Благо, квартира в мене була своя.

Час минув так швидко, і мій син з маленького хлопчика перетворився на справжнього чоловіка-красеня.

В 23 роки Дмитро привів до мене на знайомство свою Орисю.

Дівчина вона хороша. Працювала на той час медичною сестрою.

Весілля, як такого діти не хотіли. Я підтримала, бо думала, може на квартиру збиратимуть.

Після шлюбу вони запросили мене і сватів в ресторан, де ми мило посиділи та посвяткували.

Після весілля за спільною згодою молода сім’я почала жити зі мною.

Всі ми працювали. Зранку йшли, ввечері приходили. Кожен робив те, що йому найбільше виходило.

Орися і готувала і прибирала. В нас бум мир і спокій. Я тішилася, що Боженька подарував мені саме таку невістку.

Але все змінилося з того дня, як Орися з Дмитром повідомили, що скоро я стану бабусею.

Я була така щаслива і з нетерпінням чекала появи на світ моєї онучки.

Орися з кожним днем все скидала на мене. То їй недобре, то їй гаряче, то їй зігнутися важко на третьому місяці.

Я приходила з роботи втомлена: готувала, прибирала, прала і бігала по магазинах.

Орися ж в той час поїдала улюблений шоколад і лежала з телефоном в руках.

І боронь Боже щось сказати, вона ж при надії.

Я жила, як робот, але мовчала.

Коли на світ з’явилася Вікторія, стало ще гірше.

До всіх робіт мені долалось ще й те, що я окремо вручну прала одяг онучки, прасувала його і коли потрібно було, за свої кошти купляла їй каші чи підгузки.

Син працював і я його не турбувала, хоча сама валилася з ніг.

Одного разу Орися зустрівши мене на порозі вручила мені Вікусю, а сама пішла на манікюр на дві години. Я з дитиною на руках голодна, готувала їсти і прибирала в квартирі.

Потім дійшло й до того, що Орися вручила мені онучку на цілу ніч, бо вона, бачте, не висипляється з нею…

Я довго мовчала, але моє здоров’я також не вічне.

Мене прорвало в п’ятницю ввечері.

Я прийшла з роботи. Ні невістки ні онучки в квартирі не було. В кімнаті бардак, що не пройдеш. Кругом повно одягу, іграшок. Я взялась за прибирання, як заходить Орися з Вікою.

– О, ви вже є. Це добре. Посидите з Вікою, бо мені на бровки треба. Але її нагодувати потрібно.

– А чим же я її нагодую? Ти приготувала хоч щось? Чим ти взагалі цілими днями займаєшся?

– Я з дитиною сиджу! Невже цього недостатньо? Віка поки не роздягнута, беріть її і йдіть в магазин. Купите щось і приготуєте.

За невісткою захлопнулись двері, а я біля онучки просто розридалася.

І тут я зрозуміла, що якщо промовчу зараз, то далі буде лише гірше.

Я зателефонувала сину і сказала, щоб шукав для себе і сім’ї окреме житло. З мене годі.

Тепер я ворог номер один і для сина і для невістки. Також мене не розуміють і свати.

– Прогнати в такий важкий час свою рідну і єдину онучку на вулиці. У вас, свахо, взагалі серця немає.

– Ну тоді покажіть, свахо, своє добре серце! Прийміть дітей у себе і догоджайте. А я не конячка, щоб все звісити на себе.

Інколи мені соромно за свій вчинок, але мені здається, я і так довго мовчала.

А що ви скажете з цього приводу?

Добре я вчинила, чи потрібно було мовчати?

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube

You cannot copy content of this page