Я приїхала з села від мами в дуже поганому настрої. А через деякий час і діти мені зателефонували і сказали, що з бабусею щось не те. Після цього я серйозно задумалася. А проблема виявилась в спадщині. У найгіршому сні мені б таке не приснилося.
Я сильно хвилююсь за свою маму, яка живе в селі. Інколи мені здається, що в неї щось не те робиться з головою. Річ у тім, що мама собі надумала таку історію, що ми, її діти, спимо і бачимо, щоб вона відійшла в інший світ, оскільки мріємо заволодіти її спадщиною.
Дійшло вже до того, що мама уникає зустрічей з нами, і навіть не завжди відповідає на телефонні дзвінки.
Не подумайте, що мама якась бізнес леді і живе в шикарних апартаментах. Вона звичайна сільська жінка, і їй в наступному місяці виповниться сімдесят років.
Живе скромно, не шикує, але чомусь заклалось в її голові, що ми лакумимось на її гроші.
Я вже сама бабуся. В мене дорослі діти: син і дочка. Син вже два роки, як одружений, і виховує з дружиною однорічного сина. А дочка живе з хлопцем на орендованій квартирі окремо. Вони б також вже весілля відгуляли, але ці важкі обставини в Україні… не на часі зараз. Дай Бог якнайшвидшої Перемоги, і тоді все наздоженемо.
Діти нас з чоловіком часто відвідують, живемо ми всі в одному містечку. Що я, що чоловік, ще працюємо. Я прибираю в аптеці навпроти нашого будинку, а чоловік в охороні. І до бабусі в село наші діти часто навідувались, але потім вона всім своїм нутром показала, що не дуже рада їх бачити, і вони перестали до неї їздити.
Я виросла у повній родині. Мій батько залишив цей світ сім років тому. Мій батько своїми руками побудував будинок в селі. Він любив проводити час зі своїми онуками. Я важко перенесла його втрату…. Моя сім’я не мала проблем з фінансами, ми жили в достатку.
Навіть коли я вже сама вийшла заміж, то ми мали достатньо фінансів для нормального життя. Мій чоловік добре заробляв, і я до декрету також працювала. Навіть у декреті у нас не було проблем із фінансами. Батьки нам допомагали лише в тому, що сиділи інколи з дітьми. Ми самі планували фінансово допомагати моїм батькам, але вони відмовилися.
Вони мене запевнили, що самі заробили собі на гідну старість. І що без нашої підтримки можуть обійтися. Батьки і справді жодного разу до мене по допомогу не зверталися. Навіть після того, як не стало тата, мамі на все вистачало. Ми ж не раз їй пропонували допомогу, але вона вкотре відмовилася.
Тому я коли їхала до неї, старалася накупити різних продуктів, оскільки знала, що від грошей вона відмовиться.
Коли було якесь свято, наприклад, день народження чи іменини, вона попереджала, щоб ми гроші не тринькали на подарунки, що їй нічого не потрібно від нас.
Я ж хотіла як краще. Пам’ятаю, ще раніше, мама дуже часто нам щось дарувала. То постіль гарну, то набір каструль чи сковорідок. Словом, не скупилась вона для нас.
І цей перехід, що нам від матері потрібні лише гроші, трапився якось дуже швидко і раптово. Спочатку вона просто стала не так сильно радіти моєму приїзду до неї в гості. І коли ми в гостях у неї були, то вона так і намагалася нас чим швидше виставити за двері.
Я чомусь думала, може вона себе погано почуває, а ми тут їй набридаємо своїми посиденьками. Вона ніколи в такому не признавалася нам. Хоча, з іншого боку, на здоров’я вона ніколи не скаржилася. Навіть в такому поважному віці вона виглядає дуже гарно, і ще навіть курочок тримає. Сили є, каже, то чому б і ні.
А потім взагалі нас більше до себе в хату не пускала. Аргументувала це тим, що вона дуже погано почувається. Я все розуміла. Але продовжувала дзвонити та цікавитися її здоров’ям та самопочуттям. Вона постійно відповідала, що все гаразд. А одного дня мати мене приголомшила своєю заявою:
– Ви до мене так часто навідуєтеся, бо вже не можете дочекатися, коли я до тата на небеса полину?
Я тоді від подиву на стілець присіла і не могла видавити з себе і пів слова. Ледь зібравшись думками, я їй відповіла, що ніяка спадщина нам не потрібна, що ми не через це до неї приїжджаємо і цікавимося її життям. І я ось не могла зрозуміти, з чого мати дійшла такого висновку.
А потім ще додала, що давно зрозуміла, що нам від неї потрібні лише її гроші та будинок, який тато сам збудував. Я ж тоді їй сказала, що нам від неї не потрібні гроші, адже ми самі пропонували їй фінансову підтримку. Тоді мати виставила мене за двері. І більше до себе до хати не пускала.
І ось з того дня ми лише у повідомленнях вітаємо одне одного. І я ось не можу знайти собі місця через цю ситуацію… що такого мало статися, щоб мати так стала думати про нас?
Я вже думала що можливо її хтось налаштовує проти мене та моєї родини.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
