Я приїхав в столицю ще при Радянському союзі. Навчався, працював.
В 90-ті якось потрапив у хвилю, і працював завжди на хороших посадах. Одружився, квартира, машини мав можливість змінювати.
Само собою, з’явилися родичі з провінції. Один з них – брат дружини Василь. Як це часто буває, сестра попросила брата влаштувати. Вже не знаю яка у нього була спеціальність, але в принципі професія нормальна для заробляння грошей.
Я по своїм зв’язкам влаштував його на непогану роботу. Після року роботи свояк в принципі почав заробляти нормальні гроші. Рідкісний випадок, але працювати він умів.
Постало питання про придбання житла. На столицю за цінами витягти Василь, ясна річ, не міг, а ось в передмісті варіанти були. Погано бідно знайшли ми йому однушку в одному з районів на окраїні за прийнятною ціною.
Частину оплатили, частину іпотекою взяв. Але грошей на перший внесок не вистачало і дружина вмовила мене позичити її братові. Так і зібрали необхідну суму.
Я тоді оформив частку в квартирі згідно вкладеним грошам, на себе.
Це була свого роду страховка. Повертаєш гроші – частка переходить до тебе.
Минув час. Свояк мій іпотеку давно віддавав, а повертати гроші мені не поспішав. Почалось всім відоме годування сніданками. Весь час з’являлися причини: то ремонт зробив, то меблі купив, то ще щось.
Постійно якісь відмазки. Причому відразу всю суму з нього ніхто не вимагав! Але і по частинах отримати гроші від Василя не виходило. А брат дружини ще й любив пожити на широку ногу. “Мівіну” їсти ну ніяк не хотів.
Зрештою, втомив він всіх своєю поведінкою. Минуло років зо сім, а грошей як не було так і немає. Іпотека виплачена. І я перейшов до радикальних заходів.
Після того, як мої мирні доводи не подіяли, перейшов я до дій переконливого характеру. Просто дав місяць для повернення боргу, хоча б частинами. Час минув, але справа не рухалася.
Василь ще почав дружині моїй – своїй сестрі нити. Але, як не дивно, сестра цього разу за нього не клопотала, оскільки у неї теж були плани на ці гроші. Терпіння скінчилося.
Я виставив свою частку на продаж. За ці роки нерухомість в ціні зросла і свої гроші я в будь-якому разі поверну, продавши частку.
Ми всі знаємо, хто зазвичай викуповує частки. Думаю, Василю. який так і не створив власну родину, доведеться або на орендоване житло перебиратися, або повертатися додому, де йому в селі батьківська хата напіврозвалена лишилася.
Звичайно, хтось може і засудить мене, але я думаю, що зробив правильно. Я чекав довго, треба і совість мати.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
