Я рано втратила чоловіка, але треба було ставити двох діток на ноги, тому не мала права здаватися чи плакати дома в подушку. Коли я зустріла Руслана, то в серці наче кольнуло, і дало знак, та рідні мене не підтримали, особливо свекруха. – Що ти таке надумала? За Андрійком ледь рік виповнився! І не соромно так з чоловіком чинити? Він же з неба на тебе з дітками споглядає! – Голосила так, що дім ходором ходив. Добре, що діти у моєї мами були.
***
Рік тому моє життя перевернулося з ніг на голову. Так сталося, що не мого чоловіка. Ми з ним дуже добре жили: в любові та злагоді. У нас народилося трійко діточок. І ось я вдова… Все це трапилось рік тому.
За цей час я влаштувалася на роботу, адже дітей піднімати треба. Дала собі слово, що плакати не буду, треба бути сильною.
Одного разу я залишилася в домі одна, дітей мама забрала до себе. Пішла на вулицю прогулятися у нас містечко маленьке можна за години три все пройти. Ну, ось йду, а на зустріч йде Руслан він друг мого чоловіка, разом працювали. Він мені каже: “Що так пізно одна, пішли, проводжу додому”. Ще запитав з ким діти, що роблю одна і т.д. Він мені давно подобався ще, коли мій Андрій був живий, приходив до нас, гуляли, в кіно ходили, він з дітьми залишався, загалом, він завжди був поруч.
І тут я його не бачила близько місяця. Запитала, де він був, він відповів, що у відрядженні. Ми йшли з ним, базікали, мені так стало добре на душі. У під’їзді він запитав, чи до квартири провести чи сама дійду. Він завжди так питав ну і завжди проводжав до квартири. Зайшли в квартиру, я чайник на плиту поставила, так і пробазікали майже до 12-ї ночі.
Пішов Руслан додому, я залишилася одна. Тут смс від нього: “Не можу піти сиджу у дворі, люблю”. Я була так здивована, але не відповіла. Тут знову смс: “З першої зустрічі, коли я тебе побачив, закохався, але мовчав. Люблю тебе, дітей люблю”.
Я просто прочитала і все. Не відповідала, так за ніч смс сорок відправив. Вранці я пішла на роботу. Іду по головній вулиці, Руслан на зустріч йде. Він як ішов так відразу обійняв міцно, сказав: “Нікому тебе не віддам, люблю”.
Ось ми зустрічаємося біля трьох місяців. Він доглядає красиво, дітей балує. Діти його люблять. Він зробив пропозицію, але сказати рідним, що я люблю Руслана і виходжу заміж я боюся. Руслан дуже добрий і не наполягає – просто чекає свого часу. Діти обожнюють його. Я хочу бути щаслива, просто боюся.
А цього року на Великдень, коли вся родина була в зборі, ми вирішили з Русланом все розповісти. І тут хочу сказати дякую моїй старшій доньці. Всі після церкви сіли за стіл. Руслан встав, почав тост говорити, сказав, що скоро одружується. Батьки почали вітати його, і тут момент істини на кому ж? Я його ногою під столом штовхаю, що не треба і тут донечка встала і каже. Я хочу сказати, що тато Руслан любить маму, дайте згоду на їхнє щастя! Усі дар мови втратили, сама була спантеличена. Всі мовчали. Так ніхто нічого і не сказав.
Через декілька днів прийшла моя свекруха і відразу стала лаятися, мовляв, рік і чотири місяці минуло, заміж зібралася і т.д. Вона сварилася, лаялася, добре, що діти у мами були, не чули. Так за весь день всі родичі приходили, лаялися. Тільки моя мама запитала: Любиш? Потрібна з дітьми Руслану? Бере він таку відповідальність на себе? То погоджуйся і не думай!
І старша сестра мого чоловіка схвалила, сказавши тільки: “Будьте щасливі”.
Через деякий час ми стали жити разом, а донечки навіть називали Руслана татом. Він був щасливий.
Все б нічого, але моя свекруха не заспокоїлася, вона сказала, що не очікувала від мене такої зради. І ніколи мені цього не пробачить.
Що скажете? Чи справді я така погана? Але ж я просто хочу бути щасливою та коханою…
Фото ілюстративне – d-tm.ppstatic
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
