fbpx

Я робила все, що від мене залежало, щоб витягти чоловіка з того стану і щоб свекруха нас не чіпала. Та з часом я зрозуміла, що він емоційно дуже залежний від своєї матері. Ми розлучились, я щаслива, почала життя спочатку. Та вже минуло 15 років, а я їх обох ніяк не можу пробачити за те, що вони забрали мій спокій, здоров’я і моє життя, за ті “чорні” 5,5 років

Вже минуло 15 років, а я їх обох ніяк не можу пробачити за те, що вони забрали мій спокій, здоров’я і моє життя, за ті “чорні” 5,5 років

На даний час мені 40 років, маю чоловіка, квартиру, дачний будиночок, дитину, про яку мріяла з 20 років, і тільки зараз Боженька подарував нам янголятко.

Але, справа не в цьому. У 20 років я вийшла вперше заміж.

Прожили разом п’ять з половиною років. Ініціювала розлучення я, і, дякувати Богу, нас розлучили і я просто почала жити спокійно і щасливо.

Чому дійшло до розлучення, скажете ви? Бо, чоловіка нічого не цікавило, окрім “біленької”, хоча був дуже розумний і з його розумом, можна було вже до депутата дійти.

Але, там була вона – мати, головна жінка його життя. Я за ним, а ні грама не жалкую, навпаки, я жалію, що витратила п’ять з половиною років свого молодого життя, на них обох.

Річ у тім, що бізнес, який розвивав колишній чоловік і я, тепер повністю належить його мамі, вона там керуюча людина. Мені нічого, звичайно, після розлучення не дісталось. Але мені й не треба було тоді нічого, тільки, щоб я знову почала жити спокійно і подалі від цієї сімейки.

Вони обоє, забрали в мене здоров’я, спокій і молодість за п’ять з половиною років нашого шлюбу.

Ольга Дмитрівна лізла до нас, скільки хотіла. А я не з тих, що буду мовчати.

Звичайно, я робила все що від мене залежало і все, що я могла на цей час зробити, щоб витягти чоловіка з того стану і щоб свекруха нас не чіпала.

Та з часом я зрозуміла, що він емоційно дуже залежний від своєї матері.

Ми розлучились, я щаслива, почала життя спочатку. Та вже минуло, 15 років, а я їх обох ніяк не можу пробачити за те, що вони забрали мій спокій, здоров’я і моє життя, за ті “чорні” 5,5 років.

Колишній чоловік, до речі, так більше і не одружився, живе по сьогоднішній день з мамою, ведуть бізнес, який ми разом розпочинали.

Писати про все, що відбувалось, не буду, бо важко згадувати, скільки всього я пережила.

Розумію, що треба вибачити і відпустити, бо від образ на когось тільки в недугу впасти можна, але я не можу переступити через образу, яка засіла десь глибоко всередині мене.

Дорогі читачі, цікава ваша думка з цього приводу. Може, хтось був у схожій ситуації, порадьте, як все забути та продовжити щасливо жити?

Наперед щиро вдячна кожному і кожній за рекомендації! Миру вам та добра!

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page