Я роками віддавала численним родичам з боку чоловіка в село старі речі – в основному одяг та взуття, поношені або майже нові, іноді побутові прилади, меблі по дрібниці, коробки, постільну білизну. Все рідня приймала з великою радістю та подяками.
Такт тривало з нашого з Григорієм весілля, протягом 20 років. Оскільки ми ж з Гришею жили у місті, у райцентрі, то для тимчасового складування речей використовувався гараж, оскільки їздили в гості у село не часто, а самі сільські наші родичі особистим автотранспортом не обтяжені. Там же, у гаражі, складувалися причиндали чоловіка для полювання та походів, а свій автомобіль я ставила у дворі – місця у гаражі машині не було.
Якось я приїхала до них у гості з новою партією речей і одягу. Вийшла надвір, щоб пройтися двором, і випадково виявила все раніше привезене у старому сарайчику, на різній стадії псування.
Я у сльозах повернулася до хати, на моє запитання “чому не користувалися?” – нічого виразного родичі відповісти не змогли, начебто на “чорний день” зберігали.
Найбільше мені було шкода дитячих речей, які ми віддавали майже неношеними.
Відтоді минуло 8 років. Непотрібне і старі речі я тепер викидаю відразу на смітник. З чоловіком Грригорієм розлучилася, гараж повністю звільнився від мотлоху, ставлю туди автомобіль. Живу для себе. Ходжу на йогу.
Життя стало іншим і кращим.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
