Я розглядала хлопця дочки на першому знайомстві ніби під мікроскопом. Мені не подобалося все, що б не робив цей Олексій. Спершу я висловила свої побоювання Зоряні. Вона лише відмахнулася і попросила не пхати свого носа куди не потрібно. Того дня в нашому домі була і моя рідна сестра. Саме вона й відкрила очі на те, чому Зоряна собі обирає саме таких партнерів. Без моєї участі тут не обійшлося!
– Мамо, обіцяй, що не влаштуєш йому допит, – трохи знервовано сказала моя донька Карина, коли ми готувалися зустріти її нового хлопця.
– Не хвилюйся, я просто хочу познайомитися з ним, – відповідаю, відчуваючи, як усередині прокидається знайоме занепокоєння.
Мене звати Зоряна, і мені п’ятдесят один. Уже багато років я спостерігаю, як моя єдина донька без упину обирає чоловіків, із якими в неї не складається. Пам’ятаю, як нещодавно вона розлучилася з Гнатом – він випивав і вплутувався в сумнівні компанії. До нього був Максим, який постійно уникав серйозних розмов. А зараз черга дійшла до Олексія. Карина у свої тридцять один щиро вірить, що саме він – той самий.
Поки я накривала на стіл, у голові крутилися невеселі думки. Карина доросла дівчина, але я досі боюся за неї, неначе вона ще маленька. І часто питаю себе – чи не винна я сама у тому, яких партнерів вона обирає.
Коли Карина з Олексієм нарешті з’явилися, гості вже сиділи за столом. Він привітався, щиро посміхаючись, і здався доволі приємним. Усі родичі відразу розслабилися – почали розпитувати його про життя і плани, а я лише спостерігала. Помітила, що Олексій відводить очі, коли Карина говорить про свої мрії. Замість того щоб підхопити розмову, він зосередився на тому, аби налити собі “червоненького”.
– Мамо, може, допоможеш мені з десертом, – тихенько звернулася до мене Карина, ніби відчуваючи напруження.
На кухні я нарешті запитала її без свідків:
– Розкажи, будь ласка, ким працює Олексій і чи впевнена ти в його планах.
– Він поки що шукає роботу, зате відкриває власний бізнес, – відповіла вона, розкладаючи тістечка.
– Це чудово, – вдала я оптимізм. – А в чому саме?
– Не знаю, ми про це не говорили детально. Але я вже позичила йому трохи грошей.
У мене всередині похололо. Карина така довірлива, і мені боляче думати, що вона знову ризикує.
Пізніше я спробувала обережно поділитися з нею своїми побоюваннями:
– Сонечко, ти впевнена, що він не використовує тебе? Я бачу, що ти для нього робиш дуже багато…
– Мамо, ти завжди всіх підозрюєш, – зітхнула вона, і мені стало зрозуміло, що діалог не складеться.
Коли Карина пішла, я вирішила поговорити зі своєю молодшою сестрою Іванною. Вона завжди була для мене найближчою людиною. Я чекала, що вона дасть мені якусь пораду, втішить. Натомість почула несподіване:
– Ти ніколи не помічала, що чоловіки в твоєму житті також були проблемними? Пригадай, як ти свого часу тягнула на собі чужі гріхи.
Я аж розгубилася. Та сестра мала рацію. Мій перший чоловік – батько Карини – випивав і ходив наліво. Я залишилася розлученою, із маленькою дитиною на руках.
Потім були інші короткі романи – один гірший за інший. Тепер я заміжня вдруге: Стас добрий, але може образливо висловитися. З часом звикаєш до всього, але чи це щастя?
Виходить, Карина не мала позитивного прикладу. Вона бачила, як я постійно пристосовуюся, та, мабуть, перенесла цей сценарій у власне доросле життя. І що ж тепер робити? Я хочу, щоб вона була щаслива, проте своїм досвідом можу лише продемонструвати, як гнатися за тим, хто не цінує.
Зізнаюся, я боюся за неї та відчуваю відповідальність за її вибір. Та, можливо, варто почати із себе – переглянути стосунки з чоловіком і показати доньці, що ніколи не пізно змінюватися. Адже діти часто вчаться не з наших слів, а з наших вчинків.
А як вважаєте ви – чи справді приклад батьків впливає на те, яких партнерів обирають діти? Буду вдячна за ваші думки.