Я займалася з мамою і бабусею козами з дитинства. Я обожнювала, коли народжувалися маленькі кучеряві козенятка і жили прямісінько в хаті, у загородці біля пічки, доки не окріпнуть. Я йшла в школу і цілувала їх у ніжні вологі носики, а на уроках лічила хвилини, аби скоріше повернутися додому.
Я у 5 років вже допомагала бабусі виготовляти різні сири й інші продукти з козиного молочка. Вміла доїти наших кізок, вичищати у хліву, стелити їм сухе запашне сіно.
Я виросла, закінчила технікум, повернулася в своє село. Працювала у місцевій конторі, вийшла заміж за Василя. Згодом ми купили свою хату і переїхали від його батьків.
Мені тоді 25 років було, народилася донечка, а за нею і син через два рочки. І, звичайно, ми з чоловіком тримали кізок, я продовжувала свою улюблену справу. Одразу після сорока років я пішла на пенсію і вже займалася тільки господарством і виготовленням сирів.
Одразу скажу, я ніколи ніде не була. А як я покину своїх улюбленців? Подоїти моїх кізок могли лиш я і чоловік, але він постійно на роботі, тому господарство переважно на мені було, ну діти допомагали, але потім вони виросли і розлетілися. І син і дочка переїхали в обласний центр, у Івано-Франківськ, одружилися.
Син у нас далекобійник, молимося за нього весь час, а ось дочка в тур агенції вже десять років працює.
І ось три роки тому запропонувала мені Стефа, дочка, полетіти з нею і онуками на море в Туреччину, адже я ніколи ніде не була. Мені не дуже і хотілося, але Василь пообіцяв взяти відпустку і доглянути за кізками нашими, от я і погодилася відпочити. Якби я лишень знала, що мене чекатиме по поверненню!
Мій завжди мекаючий двір зустрів мене мовчанням. А Вася, як ні в чому не бувало, пояснив:
– Валю, давно пора було зав’язувати з цією діяльністю, я ось на пенсію йду, будемо жити для себе! Їздити відпочивати і все таке. А то прив’язані до цих твоїх кіз, як пес до будки, чесне слово. А тепер – ти тільки уяви! – свобода! Альтанку на місці хлівника поставимо, краса буде!
У мене все пливло перед очима від його слів. Не потрібні мені такі краса і свобода!
Я навіть не стала питати, що він з ними зробив, куди моїх милих кізок подів. Не знаю навіть, як пережила це.
Я розлучилася з Василем. Ніхто мене не переконав, хоч діти і вмовляли. Бо немає цьому прощення. Так вчинила людина, яку я вважала найріднішою, чоловік, якому я народила двох дітей. Якому тоді, три роки тому, я залишила найдорожче, що мала вдома.
Тепер я живу сама, забрала маму до себе і з нею ми тримаємо кізок, робимо сири. Василь переїхав в обласний центр, не знаю, що з ним зараз, знаю лише, що з дітьми іноді спілкується. Я ж цю людину назавжди з життя викреслила.
Автор – Валентина М.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
