fbpx
життєві історії
Я сама покликала до себе жити сина з родиною, адже вони жили під Харковом. У нас на Прикарпатті хоч спокійніше. Але раділа я їм лише перші два дні, а потім все це дуже мене почало втомлювати. Син хропить, плямкає, коли їсть. Малі бешкетують, чіпають те, що не можна, наводять безлад. Невістка з шостої ранку на моїй кухні хазяйнує, гримить посудом, щось своє готує, та таке, що я не їм. Після роботи повертаюся – теж вже все наготовлено на обід і вечерю, якісь супчики-пюре, а не нормальний борщ або суп

Я живу у селищі на Прикарпатті, а син з невісткою і онуками жили в містечку під харковом – там сину від батька, з яким ми давно розлучені, квартира дісталася.

У мене свій будинок, садок-городик.

Вийшла свого часу заміж я не рано, син одружився також вже після тридцяти. Тож мені вже 66 років.

Я сама покликала до себе жити сина з родиною, адже вони жили під Харковом. У нас на Прикарпатті хоч спокійніше. Але раділа я їм лише перші два дні, а потім все це дуже мене почало втомлювати.

По-перше, син хропить, і чомусь аж на весь будинок. Але це зрозуміло, ббо ж міжкімнатних дверей у мене немає, а сплю я дуже чутко.

Онуків я люблю, але малі бешкетують, чіпають те, що не можна, наводять безлад. Можуть на грядки чи на клумбу забігти, щось витоптати. Ввечері дивляться мультики, а я свої серіали й новини подивитися не можу.

Ще я тяжко витримую, що невістка Олена у мене в домі веде себе, наче вона тут господиня, як в себе дома. З шостої ранку вона вже на моїй кухні хазяйнує, гримить посудом, а я люблю до 9 поспати – на роботу мені аж на 11-ту. Щось своє готує малим і синові, таке, що я не їм. Але ж готує на всіх, і мені також доводиться їсти ту вівсянку чи молочну гречку, чи якийсь омлет, робити вигляд, що мені смачно…

Після роботи повертаюся – теж вже все наготовлено на обід і вечерю, якісь супчики-пюре, а не нормальний борщ або суп.

А ще вони з сином люблять запросити в ці дні якихось своїх друзів юності, які в нашому селищі залишилися жити, посидіти в альтанці у дворі чи на кухні. А друзі ті ще й з дітьми приходять, і такий галас стоїть до пізньої ночі, що матусю рідна.

Словом, важко мені. Навіть жалкую тепер про свій вчинок, краще б вони на орендоване житло пішли, але не зручно попросити якось. А так хочеться, якщо вже чесно, прибрати за ними, і опинитися знов у своїй тиші, жити звичним життям, пити чай з сусідкою Любою, їсти, що хочу.

Можливо, я не гарна і не правильна мама й бабуся, але нічого з собою не можу вдіяти. Ось така вийшла халепа, інакше не скажеш.

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.