Я сама ще цю ситуацію терпіла, але коли в гості приїжджали батьки, мама була, не те слово – здивована. – Це не життя, доню. Розлучайтеся. – Згодом на допомогу прийшла і свекруха. Вона годинами розмовляла з Віталіком, та цих розмов вистачало десь на тиждень, а далі все починалось заново. В один з таких днів моє терпіння луснуло. Я забрала дітей, найнеобхідніші речі, і з’їхала.
***
Ми з чоловіком разом 5 років. До того, як у нас з’явилася дитина, ми жили на широку ногу. Віталік непогано заробляв, плюс моя зарплата.
Ми майже ніколи не їли вдома. Вдень в кафешках, ввечері в ресторані. У вихідні: розваги, кіно, клуб, концерт. Я завжди могла дозволити купити собі новий одяг, хороший телефон, косметику.
Лафа скінчилася, коли з’явилися діти.
Коли з’явилися діти, я пішла в декрет, плюс витрат стало набагато більше.
Підгузники, кашки, хороший одяг, ліки, приватні клініки. Я не працюю, а витрати зросли. Та й ще й квартиру взяли більшу, коли сім’я збільшилася.
Звичайно, жити також безтурботно вже не виходило. Плюс часу ходити по кафешках не було. Але Віталік не хотів міняти свій звичний спосіб життя.
Він намагався для дітей, ніколи не відмовляв в покупці їм того, що я просила. Але продовжував ходити по барах і ресторанах. Він говорив, що сильно втомлюється і йому потрібно якось розслаблятися.
Віталік почав випивати. Дуже багато грошей стало йти на кафе. За вечір він міг залишити там від 1 до 3 тисяч.
Свекруха намагалася його напоумити, але він нікого не слухав.
Потім підключилися мої батьки. Вони нам теж добре допомагали, тато подарував нову автівку. Онукам завжди купували наймодніші іграшки.
Мама, бачачи, як я переживаю щовечора, коли Віталік сидить в барі, не витримала і сказала, що так жити не можна. Вона сказала: вистачить мучитися, розлучайся.
Якщо людина не хоче змінюватися, то і не треба змушувати. А якщо залишишся, то і живіть, як хочете, ми допомагати не будемо.
Батьки не розуміли, чому вони повинні допомагати, в той час, як чоловік витрачає майже всі гроші на розваги. Я їх розуміла, але мене чекав важкий вибір.
Терпець урвався, і я пішла.
Розмови з Віталіком не привели ні до чого хорошого. На кілька днів він виправлявся, нікуди не ходив, проводив час з сім’єю, а через тиждень все повторювалося знову.
В один з таких днів моє терпіння луснуло, забрала дітей, зібрала речі і поїхала до батьків. Давши йому подумати, що для нього важливіше.
Через деякий час Віталік приїхав, сказав, що вибрав сім’ю, і гулянки свої він припиняє.
Минуло вже досить часу. На щастя, зараз все добре. Для себе зрозуміла, що іноді тільки такі радикальні заходи можуть виправити ситуацію, а просто розмови не завжди ефективні.
Що скажете?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
