Я сама з села на Волині. Багато чого пройшла в житті, зараз в Італії. І не думала ніколи, що колишній чоловік грошей проситиме, а воно он як сталося. Йому вже не довго лишилося, якщо я не допоможу. І що його робити?
Для мене, звичайної сільської дівчини, весілля було мрією всього дитинства. Тому, коли мій майбутній чоловік, як у кіно, став на одне коліно і вручив мені обручку, я відразу сказала йому так. Знали б ви, скільки часу все село обговорювало цю новину!
Василько перед цим таємно поїхав у місто, нікому нічого не сказав, знайшов ювелірну крамницю, віддав, напевно, кілька своїх зарплат, щоб здивувати мене. Спогади, які мені ніколи не забудуться і назавжди в душі.
Я кохала його тією наївною, чистою любов’ю, якою люблять лише раз. А він, я знаю, любив мене. Було багато мрій спроб переїхати з нашого села до міста, влаштуватися на добру роботу та народити багато дітей. Але життя – це не казка.
Щоби переїхати кудись, потрібні гроші. А ми були молода пара. Без багатих друзів чи знайомих. А наші батьки, навіть якби вони мали потрібну суму, все одно були проти нашого переїзду, вони хотіли бачити нас біля себе в селі. Тож цій мрії не судилося збутися.
Проте Василько не сидів на місці, а багато працював. Тож ми вже за кілька років стали на ноги, купили хороший будинок, почали обживатися. Я навіть перестала думати про переїзд, навіщо? І в селі можна жити з комфортом, якщо так подумати.
Народилася донька Вірочка. А що ще потрібно дитині, якщо не свіже повітря, натуральна їжа та турбота батьків? Василя тоді навіть з такого приводу підвищили на роботі, то грошей нам на все вистачало. У місті, мабуть, було б складніше.
Так ми жили і не тужили. Вірочка росла, я працювала в півзміни на пошті, а чоловік їздив в райцентр на завод. Іноді ми виїжджали до міста відпочити і провести час.
Дитині треба було показати, що таке театр, як мешкають інші люди, шум міських вулиць. Ми ж у селах не зовсім первісні. Просто для нас вдихнути прохолодне ранкове повітря на повну не розкіш, а звична буденна річ.
Але коли Вірі виповнилося 15 років, мій чоловік раптом почав дивно поводитися. Приходив пізно, був роздратований, іноді міг і крикнути. Я боялася, що у Василя проблеми на роботі, але він не наважується зізнатися. Але він сам невдовзі мені все розповів.
Інша жінка. Давно. Ось уже півроку. Якщо раніше Василь думав, що це несерйозно, то тепер він змушений був визнати, що все зайшло надто далеко. Настільки, що він більше не може так жити на два фронти і хоче подати розлучення. Це буде хоча б чесно п овідношенню до мене.
А потім як у тумані: якісь папірці, документи, довга сумна розмова, і ось я сама з донькою у нашому домі. Колишній чоловік не виставляв претензій на наш будинок. Більше того, справно платив аліменти, навіть більше. А коли моя мама занедужала, відвідував її і сам купував дорогі ліки. І все-таки він пішов до іншої. Це був уже не мій чоловік, не мій Василько.
Я півроку ходила як привид. Схудла на 15 кілограмів, навіть Віра просила мене заспокоїтись та відпустити ситуацію. Але було важко. Подруга порадила мені знайти якогось іншого чоловіка, але то була провальна ідея. Кого? У нашому селі? Смішно.
Я більше не могла бачити погляди сусідів та взагалі односельців. Я ж добре знала, що сарафанне радіо всім їм уже повідало, як мене з юною дочкою покинув чоловік. Саму. І я досі його кохала.
Як я зрештою вибралася з цього в’язкого, гнітючого стану? Допоміг випадок. До нас у гості приїхала моя тітка, яка вже 5 років мешкала і працювала за кордоном. Сильна, харизматична жінка.
Дізнавшись про мою драму, вона просто сказала, що позичить мені кілька тисяч доларів, щоб я поїхала з нею на роботу за кордон. Там, у районі емігрантів, є повно роботи, тож навіть місцеву мову вчити необов’язково.
Я добре подумала і вирішила, що гірше вже не буде Поговорила з дочкою, і Віра мене підтримала. Батьки погодилися допомагати Вірі, отже швидкі збори – і ось я вже лечу в Італію.
5 років я вже в Римі. З того часу я на багато речей подивилася під іншим кутом, іншими очима. Я навіть і не здогадувалася, що життя може бути таким іншим. Тут немає поспіху, дуже смачна їжа та свіжі продукти. Але в іншому це для мене зовсім новий світ.
Я вивчила італійську на пристойному рівні, почала заробляти та познайомилася з новим чоловіком. Віра виросла, тепер їй самій вже недавно зробили пропозицію. Але вона не поспішає з відповіддю, хоча мені по секрету сказала, що просто їй поки що лячно, але вона за крок від того, щоб дати своєму коханому позитивну відповідь.
Я й до того надсилала гроші їй і батькам. Але в мене нарешті видалася нагода зробити дочці на весілля гарний подарунок – квартиру у місті. Хороша квартира, а не типова шпаківня у панельці. Я вважаю, моя дочка має виїхати з села за будь-яку ціну до Луцька. Розумієте, я люблю свою малу батьківщину, але село дочці нічого не дасть.
А ще Віра розповіла мені днями одну важливу новину. До неї приходив батько і просив позичити йому грошей. Сума чимала, у Віри такої немає.
Виявилося, що Василь хворий, і серйозно. Моя дочка, як і я, не забула свого тата, хоч він і виявився зрадником. Я зателефонувала йому після цього, і голос у слухавці мене зовсім не втішив. Тож було зрозуміло, що то була не брехня. Але, з іншого боку, мені яка різниця зараз?
Я розповіла своєму новому чоловіку про ситуацію з колишнім, і він порадив мені пробачити Василя і допомогти йому грошима справитися з бідою. Тим більше, що, по суті, гроші для європейців це не такі вже й великі.
Однак я не знаю, як бути, щось підсвідомо мене стримує. Що це? Мій колишній чоловік, якщо не брати до уваги його вчинок, завжди був гарною людиною, і зараз, коли в нього критична ситуація, я б допомогла. Колишня я, яка його любила. Сільська.
Але тепер, коли я більше не бачу щодня ті самі обличчя, не роблю одну й ту саму роботу, я стала іншою. Стала жорсткішою та егоїстичнішою. Сама не знаю, чому. І переказати гроші на рахунок Василя у мене ніяк не піднімається рука.
Подивимося, може, за кілька днів я зрозумію, що помиляюся. Ще почекаю, прислухаюся до себе. Але поки що, попиваючи смачну каву, дивлячись на гарний морський берег, я про колишнього чоловіка навіть не думаю. Напевно, тепер нарешті я стала дорослою. А як би вчинили ви на моєму місці?
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
