Я сама з Волині. Росла в звичайній, люблячій, але досить бідній сім’ї. Я з чотирьох дітей, тому самі розумієте – ми не розкошували.
Разом з тим ми з батьками, братами і сестрою всі дружні, підтримуємо одне одного, допомагаємо, збираємося разом на свята.
Але мене завжди пригнічувало те, що я доношувала за старшою сестрою і навіть за братами речі, що жадно дивилася, коли мої подруги могли собі купити якусь шоколадку не тільки коли зарплата у батьків, а коли заманеться.
Тому коли під час навчання в технікумі мені почав приділяти увагу В’ячеславів, красивий в дуже заможний, я не змогла встояти, хоча мій кавалер був старший на 24 роки.
Вечеряли ми в дорогих ресторанах щодня, відпочивати літали на Мальдіви,в Домінікану й на Шрі Ланку, а на рік стосунків В’ячеслав подарував мені машину, звичайно іномарку.
Потім ми одружилися, весілля було н багатолюдне, але на Кіпрі – полетіли 30 людей, родичі і друзі, В’ячеслав на тиждень забронював готель, в моя весільна сукня коштувала 3 тисячі доларів.
Жити ми стали у заміському будинку мого чоловіка, великому особняку з прибиральницею, кухарем і садівником в штаті.
Я не працювала, займалася собою, сином Дмитриком, який у нас скоро народився.
Всі ці розкоші були доступні нам завдяки тому, що мій чоловік, як у нас прийнято казати, «сидів на камені» – на бурштині.
Але коли мені виповнилося 32, його імперія рухнула, за борги ми мусили віддати будинок я дві дорогі машини, а самі з однією машиною і дитиною переїхали в місто в його двокімнатну квартиру.
Більше не було кухарів і прибиральників, обідів і вечерь у ресторанах, у мене не було косметологів і тренерів, у сина – нянь і вчителька з англійської і французької мов.
Довелося звикати до зовсім іншого життя. І в мене вийшло. І пішла довчилася в університеті і завдяки знайомствам з потрібними людьми влаштувалася на дві хороші роботи, змогла поєднувати управління двома закладами – рестораном і великим фітнес центром.
Працюю так само й зараз, навчилася сама себе й сина забезпечувати. І чоловіка також.
Він сприйняв падіння своєї фінансової фортеці дуже болісно і вже 8 років не може оговтатися.
Здав дуже сильно, то хворів, то потім жив довго в обіймах з пляшками, не радували його навіть ми з Дмитриком, хоча я весь час намагалася Славу підтримати, говорила, що він має заради нас жити далі.
Зараз він не працює, ніщо його не цікавить, крім телевізора і поїсти. Той сильний чоловік, за якого я вийшла заміж, зник у небуття, а можливо, його й не було ніколи, а все була лише грошова бульбашка – лопнула вона, лопнув і він.
Три роки тому я вперше зрадила В’ячеслава і тепер роботою це регулярно, не відчуваючи при цьому ніяких докорів сумління.
Чоловік давно живе за мій рахунок, а до того ж він дуже рідко є для мене чоловіком в сенсі як то має бути в шлюбі.
Я хочу подати на розлучення, але мій літній чоловік каже, що не витримає цього, що кохає і не може відпустити, що він без мене й сина не зможе.
І я не знаю, як бути. Я відчуваю за нього відповідальність, хоча я набагато молодша. З іншого боку – наш шлюб для мене – тягар, який тягне мене вниз, я не хочу проскніти біля В’ячеслава решту життя, я ще досить молода і с всі шанси стати щасливою з іншим чоловіком.
Як вчинити правильно? Цього я не знаю, але точно розу, що щось кардинально треба змінити.
Всім дякую за увагу й поради, бажаю миру й щастя!
Автор – Олена М., місто Луцьк
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
