fbpx
життєві історії
Я ще того дня сказала, не дай Бог мені таку невістку. Я неймовірна чистюля. На кухні навіть під лупою не знайти крихти з хліба. І тут мій Роман каже, що в суботу приведе на знайомство свою дівчину, і у них все серйозно. Маруську я впізнала з першої секунди її перебування в квартирі, хоча минув вже не один рік. Як тільки я не просила сина одуматися – не допомогло. Без моєї згоди вони розписалися. Лише через рік я вперше їх відвідала

Я ще того дня сказала, не дай Бог мені таку невістку. Я неймовірна чистюля. На кухні навіть під лупою не знайти крихти з хліба. І тут мій Роман каже, що в суботу приведе на знайомство свою дівчину, і у них все серйозно. Маруську я впізнала з першої секунди її перебування в квартирі, хоча минув вже не один рік. Як тільки я не просила сина одуматися – не допомогло. Без моєї згоди вони розписалися. Лише через рік я вперше їх відвідала.

Я знала Марусю ще з того часу, коли працювала комендантом у місцевому гуртожитку для іногородніх студентів при педагогічному університеті. Вічно якась розсіяна, неуважна, з не митою головою і брудним взуттям, Маруся мені зовсім не подобалася. Хоча на відміну від інших дівчат поводилася досить скромно, а вже коли віталася зі мною, то завжди посміхалася на всі зуби. Я намагалася приховати усмішку у відповідь, але хіба встоїш, коли тобі так щиро посміхаються.

У кімнаті, в якій вона жила з ще однією дівчиною, вічно творився бардак, та такий, що просто неможливо дивитися. Не раз я приходила і казала, щоб вони прибралися. Тієї ж години Маруся з усією усмішкою на обличчі бралася за ганчірку, та за віник, щоб навести лад. Але чого не можна було його навести раніше? Я цього ніколи не розуміла. Словом, мені б таку невістку, тоді думала я, я б не витримала. Я ж затята чистюля, у мене навіть крихти від хліба ніде не валяються.

І ось минуло буквально кілька років, мій син заявляє, що знайшов собі дівчину і вони вже планують відгуляти весілля. Та й вирішив познайомити нас спочатку. І знаєте, кого він привів в мій дім? Марусю, грязнулю Марусю із гуртожитку. Звичайно, у нас з ним була “буря”, я не раз йому пояснювала, що з такою дружиною він завжди житиме у бруді. Для чого вона йому потрібна? Ми навіть перестали спілкуватися з ним на деякий час. Тим часом молодята розписалися, купили квартиру. Ну а я вирішила таки сходити до них у гості.

Одного дня я завітала до них в гості. Маруся була вдома, вона завжди з роботи раніше приходить. Знову з дверей її величезна посмішка, тут же на кухню мене запрошує, чаєм напуває. А на те, що в умивальнику тижнева гора посуди навіть не зважає. Ніби так і має бути. Я вже мовчу про те, що кругом речі розкидані, шкарпетки біля дивану валяються.

Ну і мило розповідає, мовляв, ось вони були із сином там і там, робили те й те. А щастя скільки в її очах – не описати просто. Я дивлюся на неї, на весь бардак, на те щастя, яке в її очах від проведеного з моїм сином часу і згадую, який же у мого Роми важкий характер. У дитинстві я ледве справлялася з ним, ну настільки впертий і важкий на підйом, що просто неможливо. А Маруся так легко з ним порозумілася і живуть без суперечок.

Додому я пішла у роздумах. Тоді ж і вирішила, що нехай Маруся та грязнуля, сина вона любить, розуміє. Він навряд чи знайшов би собі когось іншого, хто б його прийняв таким, яким він є.

За кілька місяців Роман прийшов до мене зі словами, що подає на розлучення. Причина? Тому що Маруся не прибирає в квартирі, як би йому хотілося. Ну а я йому у відповідь і кажу, що сам її вибрав, знав, що порядків не буде. Так можна ж домовитися якось, сім’я ж.

А ще Маруся щиро його любить, підтримує, іншу він таку просто не знайде. Роман побув у мене буквально два дні та повернувся додому. Все у них з Марусею добре, і я за них дуже рада. Нехай вона не господиня, зате мій син щасливий з нею, а для мами це найголовніше.

Фото ілюстративне