fbpx

Я ще з дороги побачила свою свекруху на городі, бо ще зранку вона вийшла зі своєї кімнати в ярко червоних капрях, які недавно купила собі на секонді. Але найголовніше те, що сапала вона грядки не на нашому городі, а сусідському. Ну знову вона за старе взялася. Я не здивуюся, як завтра моя свекруха Зеньку буде водити по наших “покоях” і хвалитися, які ж ремонти вона поробила

Я ще з дороги побачила свою свекруху на городі, бо ще зранку вона вийшла зі своєї кімнати в ярко червоних капрях, які недавно купила собі на секонді. Але найголовніше те, що сапала вона грядки не на нашому городі, а сусідському.

Ну знову вона за старе взялася. Я не здивуюся, як завтра моя свекруха Зеньку буде водити по наших “покоях” і хвалитися, які ж ремонти вона поробила.

Я вам кажу, яка я недобра на свою свекруху. Ні, як людина вона дуже добра, аж занадто я б сказала. Мене в своєму домі після заміжжя з Василем, Іванна Дмитрівна прийняла, як рідну дочку.

З того часу минуло вже багато років. В нас з чоловіком вже доросла шістнадцятирічна красуня і десятилітній синок росте.

Ми з чоловіком працюємо, а свекруха на господарстві, хоча і вона гроші в дім приносить бо вчилася на швачку і дома в нас стоїть швейна машинка.

Єдине, що мені не подобається в Іванні Дмитрівні, що любить вона своїх подружок до нас кликати і хвалитися, як не ремонтами, то яка вона господиня, бо спекла за новим рецептом ябчаник.

Я пояснюю, що люди зараз дуже заздрісні, ну для чого їх до нас водити? Аде мою свекруху не перепреш.

Але якщо всі мою свекруху люблять і поважають, то є в нас сусідка через пліт, з якою ми, слава Богу, не розмовляємо вже років з п’ять.

Зенька вже на пенсії з чоловіком, але любить обмовити кожного і кожну. Що тільки не наговорювала вона на наших дітей, які тільки капості не робила.

Ми не раз їй прощали, але одного разу я сказала: годі. Ну для чого нам дружити з людиною, яка тільки те й робить, що наговорює гидоти.

Було в той момент багато чого і обрізаний шнур від інтернету, і навіть пошкоджений нею автомобіль. Я не наговорюю, все це вона зробила, бо сама й призналася. Ну не подобалось людині, що ми живемо краще неї.

П’ять років було спокою. Ніхто до нас не приходив і ніхто слухи не розпускав. Та тиждень часу так сталося, що загриміла Зенька в стаціонар. Дітей в неї немає, а чоловік з паличкою ледь ходить.

Ось моя свекруха й вирішила підтримати сусідку і пішла на її город пополоти, бо позаростало все.

– Я так подумала, треба з сусідами мирно жити. Хватить нам буром одна на одну дивитися.

Ось вона в тих червоних капрях й пішла на город Зеньки, щоб ту підтримати, поки та “вилежується”.

Я ж то й не проти помиритися, але ця людина перша повинна йти на контакт, а головне, визнати, що була не права і не робити сусідам клопоту.

П’ять років було спокою від сусідки. А тепер і боюсь подумати, чого чекати, коли сусідку випишуть додому.

Як мені пояснити свекрусі, що від таких “чорноротих” людей краще триматися осторонь?

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page