fbpx
життєві історії
Я ще змирилася з тим, що Катерина захотіла поселити в нашу квартиру Степана, але він просто перейшов всі границі. Так, любов це чудово, але втрачати голову також непотрібно. Цей звичайний хлопець з маленького села вирішив обкрутити дочку навколо пальця. – Мамо, це моя власність, і я буду робити з нею все, що завгодно, і навіть пропишу сюди Степана. Сказала – зробила!

Я ще змирилася з тим, що Катерина захотіла поселити в нашу квартиру Степана, але він просто перейшов всі границі. Так, любов це чудово, але втрачати голову також непотрібно. Цей звичайний хлопець з маленького села вирішив обкрутити дочку навколо пальця. – Мамо, це моя власність, і я буду робити з нею все, що завгодно, і навіть пропишу сюди Степана. Сказала – зробила!

Квартира була приватизована на три особи: я, мама і тато. Моя дочка Катя народилася вже після цього. Після того, як тата не стало, дві третини житлоплощі стали належати моїй мамі, я оформила відмову. Мама, ще за життя, завела розмову про те, що хоче подбати про майбутнє внучки.

Хіба мало, я заміж вийду, або ще діти з’являться. Вона попросила, щоб в разі її відходу я віддала Каті третю частку нерухомості, поділивши з донькою навпіл спадок після неї. Як мене всі відмовляли! Але рішення вчинити по совісті легко мені далося.

Так Катя стала власницею однієї з кімнат в трійці. Вона тоді навчалася в школі, підлітковий період проходив гладко, у нас були чудові стосунки. Катя закінчила школу, вступила до інституту, закохалася. Її обранець не сподобався мені з першого погляду: міміка така дивна, сам із села, на лобі написано – “зять аби взять”.

Дочка ж недоліків Степана не помічала. На третьому курсі вони вирішили жити разом. У нас вдома, в Катрусиній кімнаті. Тоді ми з дочкою посварилися перший раз в житті. Вона доказувала, що вона господиня і собі, і своїм квадратним метрам. Гаразд, якби мова йшла просто про проживання, я б ще подумала, але разом з проживанням Степан просив постійну прописку. Реєстрацію, як зараз кажуть.

Я навіть розділила особові рахунки і виділила частки через суд, щоб дочка сама платила за свою кімнату, влаштувавшись на роботу. Думала, що перевірки працевлаштуванням і безгрошів’ям їхні стосунки не пройдуть.

Степан не працював, поки Катя вечорами моталася по підробіткам. Єдина користь – продукти, що надсилаються йому родичами. Він вважав цей внесок в їх побут пристойним. Я була готова до всього, аби ця молода людина зникла з життя Каті.

Викликала поліцію, щоб вони його виводили. Змінювала замки. Про їх одруження я дізналася лише тоді, коли Степан відкрив вхідні двері з ноги. Заради реєстрації Катерина додумалася подарувати цьому пройдисвітові десяту частину своєї кімнати. Як власника його зареєстрували. І почалося найгірше. І для мене, і для дочки.

Він майже відразу кинув Катерину, і їй довелося переїхати на мою територію. Він не гребував приводити до нас в будинок подружок, доводячи нас до сліз. Запрошувати погостювати сільських друзів, одного разу його сестра прожила у нас майже місяць. А як він відсвяткував розлучення! Згадати лячно.

Це зараз зрозуміло, що він цілеспрямовано псував нам життя, доводив до потрібної кондиції, щоб ми готові були погодитися купити його два квадратних метра і вісімдесят сантиметрів за будь-які гроші, та не вийшло. Попередньо охомутавши Катю, закрутив їй голову. Але ж він навіть не зволив познайомити Катерину зі своїми родичами!

Нас з Катериною врятувало диво: мама Степана виявилася святою жінкою. Дізнавшись від своєї дочки про те, що коїться у нас вдома, вона відразу приїхала. Вона виперла свого сина з нашої квартири тк, що це чув весь будинок.

Саме вона відвела свого сина за ручку до нотаріуса, змусивши повернути частку Каті. Катя ридала. Як і я.  Такого розчарування в очах цієї жінки я не бачила жодного разу в житті. Ми продали трикімнатну квартиру, купивши дві однокімнатні. Але квартира дочки записана на моє ім’я. За її наполяганням.

Вона до цих пір не може повірити в те, що трапилося, дуже боїться, що на життєвому шляху їй може зустрітися ще один Степан. Таких історій – тисячі. Можна прожити з людиною десять, двадцять, тридцять років, і не знати, що вона із себе представляє.

Любов приходить і йде, а особиста квартира – один із стовпів впевненості в завтрашньому дні. Був зроблений ще один висновок: я погано виховала дочку. Такі не потрібні цьому світу. Довірливі, відкриті, чесні. Готові віддати дорогій людині останню сорочку.

Будьте розумними, і не ведіться на таких людей…

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page

facebook