Я сказала матері чоловіка після цих яєць і кабачкової ікри, щоб і дорогу в нашу квартиру забула. Чоловік, якщо захоче, нехай до неї ходить. Це ж треба було нагодувати так дитину, якій 5 місяців! Смажені яйця і ікра з кабачків!
Лариса Петрівна сиділа переді мною, і, як завжди, дивилася з тією своєю незворушною гримасою, в якій змішувалися байдужість і виклик.
— Та що ти кричиш? Я своїх двох синів так годувала — і нічого, виросли, нормальні мужики!
— Нормальні?! — у мене всередині все закипіло. — Ваша нормальність мені боком вилазить! У дитини живіт крутить, вона плаче, а ви мені тут байки розказуєте!
— Ой, знайшлася ще одна мудра, інтернету начиталася!
Я відчувала, як стискаються кулаки. Так, я начиталася, тому що хочу здорової дитини! Я не хочу, щоб у неї були проблеми зі шлунком або алергії! І що це взагалі за самоуправство? Я ж не дозволяла давати Міланці таку їжу!
— Ви мене взагалі не чуєте, правда? Ви вирішили, що можете робити, що хочете, і моя думка вам не важлива?
— Не роздмухуй з мухи слона, — вона зітхнула, наче їй ця розмова була такою нудною, що просто сил терпіти немає. — Це ж не що небуть неїстівне, яйця і кабачки — корисна їжа.
— Для дорослих! Не для немовлят!
— Ну, нічого страшного, зараз прореве і засне.
— Вона не “прореве”! Їй болить!
У цей момент донечка знову заплакала в спальні. Я підскочила і кинулася до ліжечка. Дочка стискалася, підтягувала ніжки до животика, личко червоне, сльози градом.
Я взяла її на руки, притулила до себе, почала легенько гладити спинку.
З дверей пролунало:
— Он бачиш, ти сама її будоражиш!
Я закусила губу, щоб стриматися.
— Ідіть додому.
— Що?!
— Ідіть додому і більше не приходьте.
— Ой, розпсихувалася, ну куди ж без цього!
— Дитина — це моя відповідальність. І я не дозволю робити з неї експерименти. Ви зробили вибір — тепер прийміть наслідки.
Мати чоловіка глянула на мене так, ніби не вірила, що я серйозно. Але потім кинула через плече:
— Сама до мене приповзеш потім!
Грюкнули двері.
Я стояла з донькою на руках, слухаючи, як поступово стихає її плач. Всередині у мене було і полегшення, і злість, і навіть трохи страху. Я розуміла, що після цього чоловік точно влаштує сцену.
І дійсно, він прийшов і, як тільки я розповіла, що сталося, почав:
— Ти не мала права так з мамою, вона нам допомагає з тиною від самого народження Міланки!
— Не мала права?! Це наша дитина, Сергію, а не її!
— Ну, це ж мама!
— І що? Вона вважала, що краще знає, як годувати і виховувати нашу дитину. І їй байдуже, що я проти. Байдуже, що це небезпечно!
— Вона ж не зі зла.
— Ти серйозно? Це нормально — так ставитися до нашої дитини? Це дає їй право ігнорувати мене?
Ми сперечалися довго. Врешті-решт Сергій пішов у спальню, грюкнув дверима, а я залишилася на кухні, дивлячись на стіл, де ще лишилася тарілка з тією злосчастною кабачковою ікрою.
З одного боку, я відчувала себе правою. Це моя дитина, і я вирішую, що їй їсти. Але з іншого — що тепер буде? Чоловік ображений, свекруха взагалі мовчу, а я просто хочу, щоб моя дитина була здорова.
Що мені робити далі? Як не дати цій ситуації зруйнувати сім’ю, але при цьому не відступити від своїх принципів?
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, авторське
