Мені 32 роки, я скоро народжу синочка, це незапланована дитинка. Я вдячна Богові за сина і рада! Але через все це ми втратили нашу квартиру, тиждень жили в підвалі, 1,5 місяці блукали країною. Довелося переїхати до батьків чоловіка і тепер необхідно починати життя заново, шукати нові роботи і таке інше.
Ще проблема: у батьківському будинку чоловік поводиться дуже дивно зі мною, гарчить на мене постійно, постійно всім незадоволений. Плюс до всього мій чоловік має незавершені романи, які вже рік тривають суто в листуванні.
Ми віддалилися, спимо окремо.А залишаючи будинок своїх батьків, чоловік знову стає моїм люблячим чоловіком!
Підсумок моєї історії такий: мені доведеться народжувати не вдома, дитину я принесу туди, де ми поживемо ще кілька місяців, потім черговий переїзд у невідомість. Що буде із заробітком, взагалі не зрозуміло.
Квартира наша ще є, але її може не стати будь-якої миті, тому що наше місто під обстрілами 24/7.
Від моєї мами підтримки немає ні моральної, ні матеріальної, оскільки ми давно не маємо взаєморозуміння.
Чоловік поводиться дивно: то я йому заважаю жити, то він шалено любить мене. Мої внутрішні ресурси майже на нулі, мене накривають апатія та почуття безвиході. Допоможіть мені будь ласка знайти в собі сили на позитивне та щасливе життя!
Дякую за увагу й поради.
Христина, 32 роки.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел.