Я виростила Оленку сама. Коли донька була маленькою, я не могла дати їй всього, що діти отримують від забезпечених батьків. Але я завжди була певна, що викладаюся максимально. Я справді намагалася приділити належну увагу своїй дитині. Принаймні, я так думала.
Дочка вчилася добре, але відмінницею не була. Їздила з однокласниками до музеїв та на екскурсії. Але деякі поїздки я не могла сплатити. Я виховувала свою дитину з надією, що вона все розуміє. Була впевнена, що коли вона вступить до університету, потім вийде заміж, жити стане легше.
І ось моя дочка вийшла заміж та переїхала до чоловіка. Якось я скучила, вирішила відвідати Оленку і порадувати зятя домашніми пиріжками. Зібралася та приїхала до них. Дочка відчинила двері роздратована. З порога вона заявила, що треба попереджати її перед приїздом, тут у неї не прохідний двір.
Я вирішила, що дочка має якісь проблеми. Може, я вибрала невдалий момент і не стала ображатися на дитину. Тільки коли ми сіли пити чай, я дізналася про все, що досі мені не говорила Олена. Чоловік був на роботі, тож вона вирішила виговоритися.
Виявилося, що все життя вона через мене не була щаслива. У дитинстві Оленка соромилася мене, бо я вдягалася не так модно, як інші мами. Дочка розповіла про те, що їй було дуже важко терпіти злидні, і тому вона хотіла якнайшвидше вийти заміж. Сказала, що я псувала її життя постійною економією грошей.
Я просто втратила дар мови й не знала, як реагувати. Моя дитина ніколи нічого подібного мені раніше не говорила. Вона ніколи не скаржилася та не влаштовувала сцен. Це одкровення розплющило мені очі. Олена весь цей час носила в собі стільки негативу та образи і за всі роки навіть виду не подала. А тепер я дізналася всю правду.
Тоді я подумала про те, що приховую від неї. оленка не була бажаною дитиною. В молодості у мене трапився дуже швидкий роман зі старшим одруженим чоловіком. Розповідати про це не можна було. І все життя я почувала себе таврованою.
Всю мою нелюбов до себе Оленка відчула, незважаючи на те, що я намагалася з усіх сил це приховати. Її зізнання розбило мене, але я не могла на той момент розповісти дочці, чому її дитинство було нещасливим.
Та й навіщо вже зараз? Минулі роки не повернути. Найбільше я жалкую про те, що не навчила дитину говорити про свої почуття. Може, все було б інакше. Тільки я не могла цього зробити, бо не вміла розповісти про свою важку ношу.
Може, через якийсь час я зберуся з силами і зізнаюся дочці, що я винна, і вибачуся. Але зараз я розгублена.
Дитина, рідна дитина, до якої я сама колись відчувала негатив, тепер відкидає мене. Вона ще така молода, не знаю, чи зможе Оленка мене простити колись за важке дитинство і нестачу материнської любові. Любіть своїх дітей, попри все й не зважаючи ні на що!
Фото – ibilingua.com.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
