Я спершу не хотіла лізти зі своїми “порадами”, надіялась, що вони дорослі, і самі розберуться у цій ситуації, але коли дочка прийшла до мене, щоб позичити грошей, то я вже не стрималася
Моїй дочці зараз двадцять дев’ять років. Зі своїм чоловіком вони познайомилися під час навчання в університеті, а потім як розговорилися, то стало зрозуміло, що це доля, і вони з одного і того ж міста. Я працюю в лабораторії в нашій поліклініці. Додому приходжу доволі виснажена. Олена зі своїм чоловіком працюють та живуть в самому Києві.
Ну це ж зрозуміло, що у столиці зарплата куди краща, ніж у нас в районі. До того ж в Оленки моєї двоє діточок, яких потрібно ставити на ноги. То ще й кредит висить чималий!
В Олени з Юрою є дві донечки, які з’явилися на світ майже рік за роком. Відводити їх у садок Олені допомагала свекруха, що жила недалеко від їх будинку. І забирала з садка дівчаток також вона. Але так вийшло, що моя сваха впала на вулиці, і сильно пошкодила ногу. Довелося навіть оперативне втручання робити, і не одне.
Старша дочка свахи забрала її до себе, тепер сидить і доглядає маму.
Оленка сильно переживала, що їй тепер робити з дітьми. Адже вони з чоловіком повинні заробляти гроші.
Я їй тоді відповіла, що звільнитися з роботи не можу. Тому що і мені потрібно якось і за щось жити. Ну потім ця ситуація розійшлася сама по собі. Так вийшло, що Оленка втратила роботу.
Ну, дочка й сама розуміла, що з осені не зможе працювати, адже доньки йдуть до школи. Тоді вона почала шукати роботу, але саме в цей час було важко з цим. Їй постійно пропонували малооплачувані вакансії. Ну, я тоді їй і сказала, щоб вона не поспішала з роботою. Може раптом якийсь добрий варіант і попадеться під руку.
Та й моїй свасі довго потрібно було відновлюватися, тому Олені нічого не залишалося, як сидіти поки що вдома та піклуватися про дітей. До того ж і зять мій підтримав Олену, і сказав, що краще нехай вона сидить дома, а він постарається ще знайти якийсь підробіток до роботи, щоб пережити цей складний час.
Та вийшло все зовсім не так як гадалося, принаймні мені. Через місяць Юра прийшов додому і заявив, що звільнився з роботи.
– Чому? А що трапилося? – одразу підбігла до нього Оленка.
– Я просто втомився від такого життя та хочу також відпочинку! – відповів їй мій зять.
Я тоді була така засмучена, чи навіть розлючена, що мені слів бракувало, щось нормальне сказати.
Дочка ж втратила роботу не через те, що вона втомилася, а тому що так вирішило начальство, час такий важкий, багато хто потрапив під скорочення. Але ж оплачувати кредит хтось має! А дітей на які гроші ви утримуватимете будете? Із накопичених грошей у вас майже нічого вже не залишилося.
Я спершу не хотіла лізти зі своїми “порадами”, надіялась, що вони дорослі, і самі розберуться у цій ситуації, але коли дочка прийшла до мене, щоб позичити грошей, то я вже не стрималася.
– Дорогий мій зятю, а що ви робитимете далі? За які гроші жити? Доньки ваші вже школярки. Їсти скоро не будете мати що, не кажу вже про кредит.
– А що ви претензії свої лише мені висуваєте? У дочки також своєї питайте. Це не лише мої діти, а й її також. В нас в сім’ї немає такого закону, що гроші в хату має приносити лише чоловік, – відповів мені Юра.
В цей момент моя Оленка зблідла. Їй так було незручно таке чути від коханої людини. Чого-чого, а такого вона не чекала.
На цьому мужність Юри закінчилась. До слова, моя Оленка зараз почала шукати хоч якусь роботу. Я їй допомагаю з продуктами харчування, але пробачати зятя я не збираюся.
Для мене це не чоловік…
Що скажете, дорогі українці?
Це нормально з його боку?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
