Ми з сестрою виросли в звичайній родині. Жоден з наших предків не був художньо орієнтованим, але навіть незважаючи на це, ці схильності з’явились в мене. Я завжди насолоджувалась малюванням, малювала в кожну вільну хвилину. Якщо не на полотні, то принаймні я малювала у зошиті, на паперах. А ще я записалась в театральний гурток, хоча батьки не були в захваті від цього. Вони вважали, що я приділяю занадто багато вільного часу своїй захопленості. В приклад вони ставили Мар’яну, яку цікавили лише школа та спорт.
Я сподівалася, що колись малювання або акторська кар’єра – будуть мене “годувати”, але батьки були безкомпромісні у виборі вузу. Я повинна бути бухгалтером, Мар’яна була вчителькою. Я зробила так, як хотіли батьки. Після навчання я справді влаштувалася бухгалтером. До того ж я почала захоплюватись випічкою. Просто для себе, для сім’ї, мене це заняття розслабляло.
З часом Мар’яна змінила кардинально свою роботу. Через друга вона потрапила на роботу в театр. Хоча вона не була актрисою чи чимось подібним, та завдяки цьому вона познайомилася з багатьма артистами, чому я могла лише заздрити. Що я і робила. Зрештою, це була моя мрія перейти у мистецьку індустрію.
Я сприймала це як належне. У моєї сестри була робота мрії. Пізніше я сприйняла це так. Можливо, я відчувала себе хорошою актрисою чи художником, але мені цього було недостатньо, щоб стати ними. Лише одного разу випала нагода, яка привела мене до того, в чому я почуваюсь щасливою.
Того дня на роботі я випадково почула, що співробітниця не може знайти кондитера, який би спік торт на її замовлення. Вона була розчарована, адже донька хотіла саме цього персонажа на смаколику.
Я сама не розуміла, як його приготувати, та запропонувала свою допомогу.
Дома я зібралася. Згадала все, чому мене вчили. А ще вдячна чоловіку, що в цей момент підтримав мене, і сказав, що все вийде. Він давно говорив мені, що цей талант потрібно розвивати, і він може приносити хороший дохід.
Після торжества Ірина Іванівна із захопленням описувала мені на роботі, наскільки вдалим був торт.
Чергове торжество прийшло до іншої співробітниці, яка також звернулася до мене з проханням спекти торт. Вона була задоволена, тому порекомендувала мене своїй невістці, а та подрузі… З того часу я стала отримувати замовлення на кожні вихідні. Я почала все більше насолоджуватися цією справою. Особливо мені подобалося декорування, дизайн.
Останній крок – почати повністю присвячувати себе випічці, але я боялася це зробити. У мене були сумніви. Що робити, якщо не вийде, і з часом замовлення припиняться, і людям більше не сподобаються мої роботи? Тоді мій чоловік дуже підтримував мене. Він в мене повірив, і це те, що мені було потрібно.
Я покинула роботу. Дивно, але зараз я розслаблююсь від випічки. Я проводжу з цією роботою більшу частину свого часу, і я дуже рада, що зробила такий вибір.
Я зрозуміла, що насправді я також є художником, який творить за допомогою тіста та кольорів. Моя мрія нарешті здійснилася, трохи у іншій варіації, але вона здійснилася.
Я також підтримую своїх дітей у всьому, що вони роблять. Я знаю, наскільки це важливо для кожного.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – freepik
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
