Ірина, сестра чоловіка, заявилася в наш будинок неждано-негадано. І з’явилася вона не одна, а з чоловіком і дитиною. Вона розповіла сумну історію про те, що її чоловіка обдурив партнер по бізнесу, вони були змушені продати все, що у них було і тепер вони будуть жити з нами:
– Це квартира моїх батьків, а значить і моя теж.
Увечері чоловік розповів, що Ірину не бачив вже 10 років. З того часу, як вона стягнула у батьків велику суму грошей і втекла. Вона навіть не з’явилася, щоб попрощатися.
Ми з чоловіком познайомилися вже після трагедії. Він насилу отямився, ми одружилися і народили дитину. Квартира була двокімнатна. Нещодавно ми розділили велику кімнату навпіл: я чекала другу дитину і хотілося, щоб у кожного з них був свій кут.
Ірина по-хазяйськи обійшла квартиру:
– Це ви добре придумали, з двушки троячку зробити. Доньку в одну половинку кімнати поселимо, ми з чоловіком в нормальну. Інше все вам.
Нам, поки втрьох, а потім і вчотирьох, пропонувалося жити в половинці кімнати, 4 людини на 9 квадратних метрах. Я була абсолютно не згодна. Чоловік мене підтримав. Ми забрали сина до себе, залишивши їм поділену навпіл кімнату.
Вранці чоловік відвіз дитину в садок і поїхав на роботу на добу. Мені подзвонила моя мама і попросила приїхати. Сестра чоловіка з сімейством залишилися одні.
Повернувшись ввечері додому, ми з сином не впізнали квартиру. Вони прибрали перегородку і всю наші меблі і техніку стягнули до нас в кімнату, перетворивши її в склад.
Ірина весело щебетала:
– Контейнер наш приїхав, меблі та техніку привіз – залишки колишньої розкоші. Я все вже по місцях розставила – адже це і моя квартира. Зі своїм барахлом самі розберетеся. Ах, да: холодильником своїм користуйтеся – харчуватися окремо будемо, нічого комуну влаштовувати.
У нас кухня 6 квадратів – просто нікуди встромляти другий холодильник. Вони навіть відключили нашу пралку і відтягли її до нас. У кімнаті була маленька стежечка до ліжка.
Я спробувала поговорити з Іриною, але підсумки розмови були невтішні:
– Якщо тобі щось не подобається, я розміняю квартиру. Або продам свою частку. Або здам. Так що сиди у себе в комірчині і не скаржся.
Я відразу зателефонувала чоловікові і поскаржилася йому на хамку-сестру.
Чоловік, прийшовши вранці додому, тільки хотів сам йти розмовляти з сестрою, як вона відчинила двері до нас:
– Збирайся. Сходиш нас пропишеш. І квочці своїй поясни: в цьому будинку, я – господиня.
– А що, сама не можеш? Ти ж власник частки, – знущальним голосом запитав у неї чоловік.
– Ти що думаєш, якщо я не вступила в права спадщини, значить я тут ніхто? Помиляєшся. Життя просто тобі ускладнювати не хочу. Вона у тебе і без того не солодке, з такою дружиною. Не захочеш по-хорошому, піду в суд. Скажу, що ти спеціально приховав від мене факт , коли не стало батьків і все захапав. Так що давай, не доводь до гріха. – Ірина аж скрипіла зубами від злості.
– А що час-то тягнути? Пакуй манатки, пішла геть звідси. Я суду не боюся. Не треба було тебе взагалі на поріг пускати. Я думав, ти змінилася, а ти все така ж. А ще раз нахамив моїй вагітній дружині, я за себе не відповідаю.
Ірина зойкнула і побігла шукати захисту у свого чоловіка. Її чоловік виявився мудрим чоловіком – не став лізти в розборки брата і сестри. Через 4 години Ірина з сімейством, зібравши свої пожитки, з прокльонами відбула геть.
Мене турбували її слова про суд. Своїми думками я поділилася з чоловіком. Він мене обняв і розсміявся:
– Нічого в неї не вийде, тільки останні гроші даремно витратить. Батьки, знаючи натуру своєї дочки, ще за життя на мене дарчу написали. А спадок свій вона вже отримала: тих грошей, що вона у тата вкрала, вистачило б на квартиру. Я сподівався, що вона виправилася, але помилився. Пробач мене.
Сестру чоловіка я більше не бачила. Але тих кількох днів життя з нею мені вистачило, щоб кожен раз здригатися, чуючи ім’я «Ірина».
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
