fbpx

Я стала дружиною коханого одруженого чоловіка, народивши йому донечку. Так, це важко й не просто – бути на другому плані цілих 16 років. Але для себе я вирішила, що скільки нам з ним відведено, стільки і буду з ним, бо люблю, бо це мій чоловік. Минуло 22 роки. Доньці було п’ять місяців, коли я вийшла на роботу, треба було платити няньці, за навчання сина, купувати їжу та одяг дитині

Я стала дружиною коханого одруженого чоловіка, народивши йому донечку.

Із першим чоловіком ми жили погано. Він постійно ревнував, при цьому зраджував мені і потім розповідав подробиці. Звинувачував, що перестала його любити після народження сина, почалися постійні конфлікти. Я все сподівалася, що отямиться, зрозуміє, що таке сім’я, що ми будемо у нього на першому місці замість друзів. Не вийшло.

Після розлучення я більше не хотіла заміж. Через три роки в моєму житті з’явився чоловік, одружений, Андрій. Опиралася, як могла. Два роки надавав знаки уваги і я «повелася», думала все одно це тимчасово, сім’ю не покине, а мені сім’я більше ні до чого, годі, пожила.

Багатьом жінкам Андрій подобався, на роботі половина жіночого колективу шукали його прихильності, а він надавав знаки уваги мені.

Ми почали зустрічатись. Я його справді покохала. Через якийсь час я намагалася перервати наші стосунки, сподівалася зустріти іншого і вийти заміж. А уявивши іншого, розуміла, що крім Андрія мені ніхто не потрібний.

Так, це важко й не просто – бути на другому плані цілих 16 років. Моя мама знала про Андрія, просила перервати ці стосунки, говорила, що неправильно чиню по відношенню до його дружини, що він «пограється» зі мною і покине, коли я вже нікому не буду потрібна, що треба створити свою сім’ю.

Але для себе я вирішила, що скільки нам з ним відведено, стільки і буду з ним, бо люблю, бо це мій чоловік.

Потім Андрій захотів нашу спільну дитину, і я народила дівчинку, допомагав до року, а далі в нього сталося горе – швидко не стало їхнього з дружиною єдиного сина. Але Андрій залишався поруч із дружиною ще три роки, підтримував її, при цьому приїжджав до нас, бачився з дочкою, спілкувався. Андрій офіційно визнав Софійку, дав своє прізвище під час народження.

Його дружина теж намагалася налагодити з моєю дочкою стосунки, забирала з ночівлею в гості. Мама говорила мені, що я втрачу дитину, що вони її в мене заберуть. Його дружина хотіла, щоб я їм віддала свою дочку, але я відмовилася.

Звичайно я розуміла, що можливо після втрати сина він дружину не залишить і буде для нас лише недільним татом, тим більше, що після народження дочки він не приховував стосунки зі мною від дружини. Яких переживань та самоконтролю довелося нам усім витримати, щоб адекватно реагувати один на одного з його першою дружиною.

Його дружина після трьох років жалоби по сину зібрала Андрієві речі і відправила його до нас, сказала: “Якщо зі мною не знайшов щастя, може в іншій родині його знайдеш”.

Зараз ми разом, дочка росте у повній сім’ї, з першою дружиною він спілкується по роботі, якщо треба допомагає чимось. Ми вже 22 роки разом, з них 6 років в офіційному шлюбі.

Весь цей час я завжди уявляла собі лише найгірший з варіантів, ніколи не сподівалася, що він житиме зі мною, розраховувала тільки на себе, заробляла, як могла. Доньці було п’ять місяців, коли я вийшла на роботу, треба було платити няньці, за навчання сина, купувати їжу та одяг дитині.

Свого чоловіка я намагалася нічим не дорікати, просто це були тимчасові труднощі, коли він був 1,5 роки без роботи.

Дочку я народила дійсно для себе, тому що син – це син, з ним відверто не поговориш про жіночі речі, та й мій біологічний годинник цокав. Діти – це те, що залишиться з нами до кінця життя, і їх не можна на другий план.

Мій чоловік вплинув на мій характер, він завжди був для мене опорою. Всі ці 22 роки він каже, що я його половинка, і я це відчуваю. Бажаю всім знайти свою половинку. Як часто ми поєднуємо своє життя не з тією людиною, і як складно знайти своє, коли півслова, погляду достатньо, щоб знати, про що він думає, бути з ним на одній хвилі. Я це почуття відчула, бажаю і всім того ж.

Фото – спеціально для ibilingua.com.

Передрук без посилання на ibilingua.com забаронено.

You cannot copy content of this page