Я стала мамою у 49 років.
Дитинку не планувала. На той момент мені було 48 років, 25 із яких я прожила у щасливому шлюбі зі своїм єдиним чоловіком. Діток нам Бог не давав, як не старалися.
Прогнози фахівців були невтішні. Про дітей я могла тільки мріяти. Як і чому диво таки сталося, коли мені виповнилося 48 років, ніхто не знає.
Лікарі лише руками розводили: “Ви повинні розуміти, на який ризик йдете”. І я пішла. Я зробила все можливе, щоб виносити малюка.
Очікування донечки проходило надто важко. Через це кілька разів мене відправляли на збереження до стаціонару. Благо, поява донечки пройшла досить легко і без ускладнень: всі постаралися на славу.
Тільки от мій стан перші 2 тижні залишав бажати кращого. Опинившись удома, я почала звикати до безсонних ночей. Перші півроку я виживала, а не жила.
Після народження малечі я почувала себе постарілою. Обличчя змарніло, почала часто підводити спина та й зайві кілограми позначалися взнаки на зовнішньому вигляді. Проте все це не мало жодного значення, коли я дивилася на нашу милу донечку Вірочку. Я подарувала цій маленькій людині життя. Що може бути важливішим?
Коли Вірочка підросла, я віддала її до дитячого садка. І хоча всі виховательки знали, що я дівчинці мама, нові робітниці нерідко називали мене бабусею Вірочки. Звичайно, це дуже зачіпає мене. Але що вдієш, якщо я дійсно виглядаю зріло?
Іноді мені не вистачало терпіння. Це особливо часто траплялося на дитячих майданчиках, де збиралися інші матусі з дітьми. Вони раз у раз питають, скільки років моїй внучці, чи ходить внучка в садок і таке інше.
«Та не бабуся я, а мама!» – нерідко у сльозах мало не криком відповідаю я. У момент незручної паузи, за якою йдуть такі ж несправжні вибачення, мені завжди хочеться провалитися крізь землю.
Але я розуміє, що люди ні в чому не винні. І мені потрібно просто змиритися з такою реальністю.
Я часто думаю про майбутнє. Що буде, коли Вірочка виросте та почне розуміти, як виглядає її мама? А раптом зі мною щось трапиться. Як бути тоді? Деколи ці тривожні думки не дають мені заснути. А ось чоловік завжди підтримує і заспокоює мене.
Незважаючи на все це, я не шкодую, через що мені довелося пройти. Моя головна мрія здійснилася: я стала матір’ю чудової дівчинки. І тепер я робитиму все заради того, щоб наше маленьке диво було щасливим.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
