fbpx
життєві історії
Я стала переселенкою, оселилася у Хмельницькому, влаштувалася на роботу. Мені 52 роки, дочка доросла, заміжня, але живе в мусульманській країні, має 5 діток і на її допомогу розраховувати не варто, а туди я не поїду. Зустріла пів року тому чоловіка. Тиждень тому Роман покликав мене заміж, мій наречений живе з матір’ю, яку треба доглядати

Я стала переселенкою, оселилася у Хмельницькому, влаштувалася на роботу. Мені 52 роки, дочка доросла, заміжня, але живе в мусульманській країні, має 5 діток і на її допомогу розраховувати не варто, а туди я не поїду.

Я розлучилася зі своїм чоловіком 10 років тому, коли дізналася, що він мені зраджував з молодшою ​​дамочкою. Я одразу виставила Сергія за двері. Спочатку я відходила від того, що сталося, відновлювалася.

Але зпотім розуміла, що це не кінець життя. Тим більше, що у мене вистачало турбот і без цього.

Через кілька років після розлучення моя дочка вийшла заміж, виїхала з країни за зятем. А я пристосувалася до свого нового, більш вільного життя, у якому є час для себе.

Якщо чесно, я й не думала, що моє життя може змінитися. Але почалося все це, мені довелося виїхати з Харкова. А пів року тому у моєму житті з’явився новий чоловік. Його звуть Роман, і йому 53 роки.

Поруч із ним я знову відчула себе дівчинкою. Як справжній галантний кавалер, Роман мене доглядає, дарує квіти і навіть запрошує до театру чи ресторану іноді.

Цей чоловік робить все можливе, щоб поряд з ним я відчувала себе у безпеці. Раніше мені здавалося, що я більше ніколи не зможу закохатися. Але Роман переконав мене в іншому, і це чудово.

Я текла за течією нових почуттів і не думала, що це може призвести до чогось серйозного. Але тиждень тому Роман покликав мене заміж. Прямо як у кіно, став на одне колін і простягнув мені обручку! Я дар мови втратила на той момент.

Оговталася й одразу замислилась: адже мені вже 52 роки. Хіба у такому віці йдуть під вінець?

Роман спитав упевнено: “Ти вийдеш за мене?”

А я, ніби повторюючи сценарій дешевої мелодрами сказала, що мені треба подумати. І не збрехала. Тривожні думки огортали мене всю ніч. Справа в тому, що мій наречений живе з матір’ю, яку треба доглядати. З цієї причини він не готовий з’їжджати, і якщо ми одружимося, то житимемо всі разом у них.

Так от. По-перше, у мене вже була свекруха, і я знаю, що далеко не завжди з нею можна налагодити позитивний контакт.

По-друге, я не уявляю, як дві господині ділитимуть одну квартиру. Впевнена, що на цьому ґрунті можуть виникнути конфлікти.

Коли про все дізналася моя дочка, я їй розповіла телефоном, порадила мені насамперед познайомитися з матір’ю Романа. Мовляв, треба зрозуміти, якою вона є людина і чи зможу я з нею ужитися.

Ідея, звичайно, непогана, але чи зрозуміє мене Роман, коли я його про таке  попрошу? Здавалося б, діло життєве, а я вагаюся і сумніваюся, наче підліток. Може, це і є справжні почуття і не варто нічого боятися, а довіритися Всесвіту й коханому?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.