Я стала вдовою в 30 років. Та ще й із маленькою дитиною на руках. Але так, мабуть, мені було призначено долею. Чоловік пішов молодим, і всі тягарі та негаразди ми долали з донькою ларочкою разом. Пощастило, що працювала я одразу після закінчення інституту, і материнство не відібрало у мене залишки професійних навичок.
Проте було дуже важко. Ми економили на всьому, що можна було, я прокидалася рано, приходила додому дуже пізно. Дякую, мама допомогла з Ларою. Вона няньчила, навчала, готувала, якщо на це вистачало часу.
Трохи згодом полегшало: дочка підросла, і на неї вже не потрібно було витрачати стільки уваги.
Перші 5 років я не могла і подумати про те, щоб почати шукати якогось нового, іншого чоловіка, влаштовувати своє особисте жіноче щастя. Я розуміла, що дівчинці потрібен батько, але не могла себе пересилити.
Далі розпочалося навчання, дорослішання дитини. У цей період ми неабияк потріпали один одному нерви, але потім, на щастя, помирилися і досягли взаєморозуміння. У Лари, бачите, почався той самий складний вік. А я лише хотіла спокою і хоч якоїсь віддачі та відповідальності.
Коли у доньки розпочалося навчання в університеті, ми негласно вирішили не втручатися у справи одне одної. Я могла лише між іншом поцікавитися її хлопцем, але нічого більше. Лара вже доросла, а мені треба тримати свої інтереси при собі. Так, мабуть, зараз усі живуть.
Десь у той період життя один мій колега запропонував мені піти разом до театру чи ще кудись. Денис якось мило, але дуже стримано показував знаки уваги.
У нас було кілька побачень, які, втім, ні до чого не привели. Я була ще не готова завести нове кохання. А він теж не міг забути колишню дружину. Усе закінчилося, не встигнувши початися. З іншого боку, я хоч і ненадовго, але відчула себе жінкою. З залицяннями, дзвінками, несміливим букетом квітів.
Лара тепер вже заміжня. У неї з’явилася дитина, а в мене онук. Хороша сім’я, зять мені дуже подобається. Я бачу, що він пристосувався до непростого характеру дочки, тож любить її по-справжньому.
Я вже немолода. І не розраховувала на якісь ніжні почуття у своєму віці. Життя пройшло мимо, але зате дало мені можливість підняти дитину і самій залишитися чесною, нормальною людиною.
Тому мені було вдвічі дивніше познайомитися з одним дуже цікавим чоловіком, який до того ж виявився, як і я, давнім вдівцем. Я також, як виявилося, йому сподобалася. Ми разом з Володимиром багато гуляємо, розмовляємо. Оскільки його робота була пов’язана із постійними від’їздами, багато часу Володимир провів за кордоном. Тож співрозмовник із нього дуже розумний та начитаний.
Але моя Лара наш союз дуже не схвалює. Їй зовсім не подобається все, що стосується мого нового кавалера. І те, що він більшість свого майна передав дітям. І те, що він молодший за мене, нехай і всього на 3 роки. Навіть його вуса дратують доньку. Хоча в самої чоловік носить довгу бороду. А я все зрозуміти не можу, коли це скінчиться.
Так, з дочкою ми, як і раніше, дружні. Хоча вона заходить у гості не частіше ніж раз на місяць. Вона моя дочка, тому має право висловити свою думку щодо мого вибору. Хто знає, раптом він стане їй вітчимом?
Але стільки негативу від Лари, і на порожньому місці. Я навіть кілька разів неправду їй казала, що ми вже з Володею давно не бачилися. Але так продовжуватися довго не може.
Не збагну, що вибрати. Пожертвувати своїм щастям на старості років. Або остаточно зіпсувати стосунки з єдиною дитиною, якій, по суті, я присвятила своє життя.
Так чи інакше нічого хорошого ця ситуація не обіцяє. Можливо, якщо запросити їх усіх за стіл, ситуація хоч якось покращає. Або ж буде грандіозний конфлікт. Не знаю, але час покаже. Можливо, почую тут корисні поради, буду вдячна.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.
