Я одружився з дівчиною у 47 років, Оксані було 20. В мене за плечима – два невдалі шлюби, але двоє прекрасних майже дорослих дітей, з якими мав прекрасні відносини. Оксану виховувала бабуся, дівчина з 15 років вже заробляла сама, стояла на своїх ногах, була відповідальною і дорослішою за своїх одноліток. При цьому – дуже гарною.
Не знаю, як вона мене, але я покохав до безтями. Та і вона любила, це було видно. Не дивлячись на думку оточуючих, ми одружилися, стали жити спочатку в знімному житлі, а потім я купив нам простору квартиру. В мене був невеличкий бізнес, який стрімко став розвиватися – молода дружина мене надихала.
Все в нас було добре, Оксана заочно здобула вищу освіту, почала працювати в державній сфері. От тільки діток, яких ми дуже хотіли, небо нам не посилало.
Йшли роки. Коли Оксані виповнилося 27, народилася нарешті наша донечка Вероніка. Через чотири роки – син Богдан.
Оксана з роками розцвіла ще більше. Може ще й тому, що їй подобалася її бота, пов’язана з суспільною діяльністю, дружину завжди оточували цікаві люди.
А я прекрасно розумів, що не молодію, що здоров’я не ідеальне, хоч завжди намагався підтримувати себе в гарній формі.
Одного разу між нами сталася серйозна й нелегка розмова. Одним словом, я сам дозволив їй, якщо вже так вийде, зустрічатися з іншими, але щоб ніхто не знав, навіть я.
Уявити не міг, чим це для мене обернеться… Але тоді дружина мене запевнила, що їй ніхто, крім мене, не потрібен.
Минув ще якийсь час. Одного разу я поїхав у відрядження, а приїхав на два дні раніше, ніж планував. В мене були справи до сина, який також живе в нашому місті, але ще не одружений, займається своїм бізнесом. В нього магазин авточастин.
Приїхав я вночі, ще й тому вирішив не турбувати Оксану, адже їй рано вставати на роботу. Поїхав до сина. Не попередив – сам не знаю чому… Відімкнув тихо двері своїм ключем, зайшов. Одразу помітив у коридорі Оксанине взуття, пальто на вішалці.
Вони мило й мирно спали під невимкнутий телевізор в обіймах одне одного у вітальні, а наші діти сопіли в окремій спальні.
***
Виявилося, що мої донька й син – це діти мого сина… Тобто – мої онуки. Дружина не чекала мого дозволу, все вирішила сама набагато раніше.
Я продав бізнес і виїхав з міста.
Знати їх не хочу нікого, якось проживу.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
