Я – Степан, мені 56 років, ось уже два роки, як на небі моя Ганнуся, я думав піти з нею в один день, але вона мене обдурила…
Я тепер сам, і мені кажуть, що треба жити далі, знайти жінку і жити з нею, але я розучився бути кавалером, залицятися, мені всі ці справи зовсім не до душі.
Я написав у себе на сторінці свої побажання, описав Ганну, але мені пишуть зовсім інші, вони хочуть, щоб у мене був будинок, заробіток від 20 тися і невтомність у всьому.
У мене ніколи не було таких грошей, наша дача у маленькому селі і не тягне на будинок, в якому все в мармурі, там немає басейну. Ми з Ганнусею завжди ходили на ставок або на великах їздили, я не їздив з Ганною в Туреччину, не катався взимку на лижах, у мене у вухах волосся, я не роблю педикюр і епіляцію, Ганну все влаштовувало, а тепер я навіть не знаю, як відповідати викликам часу…
Мені пишуть лікарки і вчительки, невже вони тільки і роблять селфі на островах Зеленого мису? Я, напевно, щось не розумію, але мені потрібна подруга для життя, я хочу дожити з нею до старості, я не вимагаю від жінки щоденних делікатесів і не прошу її гладити постільне, хіба не можна жити, як нормальні люди?
Я випав з колії, я думав, що завжди є люди, яким не вистачає близької людини. Не спонсора, а просто людини, щоб дві душі, розгублені на дорозі життя, з’єдналися в одне ціле.
Можливо, я перебільшую, але поки я дивлюся фото жінок, на їх вбрання і вираз обличчя, на їх вимоги до мене з 25 пунктів, де я всюди їм щось повинен.
Я – Степан, моя Ганна ж мене підманула, залишила мене на півдорозі, і я в розпачі, вона не мала так вчинити…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
