fbpx

Я стільки сліз лила в ці святкові новорічні дні – вам не передати! Бо моя родина виявилася черствою і бездушною щодо мене. Всі мої родичі мене дуже розчарували. Тепер моє життя – ось таке. Живу якось просто за інерцією, щоразу дивуючись тому, ким стали мої діти. Раніше в мене був кіт, але півроку тому він кудись утік. Тепер я зовсім сама

Я стільки сліз лила в ці святкові новорічні дні – вам не передати! Бо моя родина виявилася черствою і бездушною щодо мене.

Я нарешті усвідомила, наскільки моя родина егоїстична. Буквально кожен із родичів мене розчарував по-своєму. Наче вони всі змовилися. Мабуть, початок нового року – це лише квіточки, а ягідки почнуться згодом. З сумом згадую минулі часи, коли між всіма нами були теплі родинні стосунки.

І не можу зрозуміти, як же так, це ж рідні люди. Чому вони стали такими чужими та холодними, невже такими вони були завжди?

Спочатку подзвонив син і сказав, що вони з дружиною, мабуть, не прийдуть. По його голосу у слухавці було зрозуміло, що він уже веселенький. Але нічого дивного. Якщо він і в звичайні дні себе не стримує, то на свята і поготів.

Але я звичайна жінка. І нехай мені вже давно за п’ятдесят, хочеться інколи вірити у диво. Ось я і сподівалася десь глибоко всередині, що син зробить мені хоч такий подарунок. На жаль, цього не сталося.

Відразу після нашої розмови з Орестом того ж номера мені зателефонувала невістка. Вона, навіть нормально не привітавшись, почала голосити і скаржитися на мого сина. Розповідала, як вона втомилася від таких стосунків і, якби не я, давно би вже покинула мого сина.

Я Олю, звичайно, намагалася якось підбадьорити, але робити це було справді важко. Адже ми обидві знали, що з її боку це лише слова. Що в той момент я була їй всього лиш вухами, які її слухали, адже правду знали ми обидві.

Нікуди моя невістка не піде, принаймні поки не народить дитину або вони не поміняють житло. Справа в тому, що сама вона навіть не з нашого міста. І, коли вийшла заміж за Ореста, прийшла, можна сказати, на все готове.

Квартиру синові подарував його батько, мій колишній чоловік. Тож невістка моя, можна сказати, залежить від усієї цієї ситуації. А повертатися їй нема куди: батьки живуть далеко, у зовсім маленькому місті на іншому кінці країни. Ні перспективи, ні майбутнього.

Тож дружині мого сина доводиться терпіти його витівки. Ви не подумайте, він не безнадійний, має роботу і навіть непогану. Але всі гроші витрачає на власний розсуд. На себе переважно. Решта йде на оплату комуналки та покупки їжі на місяць.

З іншого боку, невістка і сама працювати не поспішає. Вже майже півтора роки. Значить, мабуть, їм обом так зручно. Зустрілися, одним словом, два чоботи пара. А в мене через це душа болить.

Ще зателефонувала донька, але в її випадку я навіть не сподівалася на якесь розуміння. Ми з нею ледве спілкуємося, відколи Тоня вийшла заміж. За її логікою, у всіх її промахах у житті винна я і ніхто інший.

Вона дзвонить до мене частіше, ніж Орест. Але лише для того, щоб через кілька хвилин звичного спілкування доньки з мамою вийти на конфлікт. Потім вона кидає слухавку. Десь тижнів на два. І потім все спочатку.

Розумієте, вона старша дитина. І, як це заведено у старших, Тоня свято вірить у те, що я, як мати, у дитинстві недодавала їй любові й уваги. Тому вона більше любила батька. Дуже сильно переживала, коли ми з ним розлучилися, і звинувачувала мене.

Чи треба говорити, що моя дочка була важким підлітком? Думаю, це очевидно. Та й у дівках вона теж не засиджувалася – вийшла за першого зустрічного, аби почати жити в іншому місці. Що й спричинило нові життєві труднощі і проблеми.

У мене двоє онуків, і обидва – від дочки. Своїх дітей Тоня дуже любить. Але чоловіка не переносить. Мабуть, навіть більше за мене. Я щиро не розумію, чому.

Мені він спершу теж здався якимсь дивним і замкнутим у собі. А потім я побачила в зяті Микиті звичайну людину, зі своїми плюсами та мінусами. Так, з ним, буває, нема про що поговорити. Про футбол хіба що чи про роботу. Але він повністю забезпечує їхню родину, дуже багато працює і весь вільний час витрачає на своїх дітей. Ідеальний чоловік, якщо подумати!

Але Тоні навіть він не догодив. Вона хоче, щоб із чоловіком можна було про щось побалакати, помріяти про плани на майбутнє, просто цікаво провести час. А мій зять – він не такий. Натомість я знаю, хто справді був таким – мій чоловік, тато Антоніни.

То що, вона тепер шукає батька у стосунках? При цьому вона виходила заміж з гордо піднятою головою, навіть не запросивши мене на церемонію, до слова. А тепер, виявляється, це все моя вина. Ви можете собі уявити?

Тож ось така картина, з дітьми в мене повне нерозуміння, сумно це все. Поруч немає сильного чоловіка, який міг би обійняти і втішити. Після розлучення з колишнім чоловіком я була певний час у стосунках, але вони ні до чого не привели. Сумна іронія в тому, що саме через ту людину я й розлучилася, покинувши свого першого чоловіка. Але це все одно б сталося.

Мій чоловік ніколи не дивився на речі серйозно. Все йому було смішно і весело, головне – щоб більше друзів і щодня посиденьки у нас дома. Спершу здається, що в цьому є якась чарівність. Але жити з таким веселуном буває дуже і дуже складно. Діти тягнуться до нього, а я, виходить, – зла мати, яка змушує всіх лягти раніше, перестати балуватися і так далі.

Та й, якщо чесно, до такого типу чоловіків повага пропадає дуже швидко. Наче ти живеш не з людиною, яка завжди підставить плече, а з клоуном. Тому я й поспішила знайти собі справжнього чоловіка, але обпеклася.

Тепер моє життя – ось таке. Живу якось просто за інерцією, щоразу дивуючись тому, ким стали мої діти. Раніше в мене був кіт, але півроку тому він кудись утік. Тепер я зовсім сама. Не найкращий початок року, я розумію.

Десь усередині мене ще тепліє надія про те, що все ще дивним чином покращиться. Але з кожним днем вона потихеньку тільки сумніше. Що ж, побачимо, що нам принесе новий рік. Сміх і радість чи апатію та нові негаразди. Бережіть себе і миру намвсім!

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page