fbpx

Я стояла і дивилася цій дівчині прямісінько в очі, як в одну мить з них полилися сльози. – Мені хоча б пару гривень. Будь ласка! Я до тітки в село з’їжджу і назад. Я поверну, обіцяю. Напишіть свою адресу – поверну до копійки. – Я не люблю давати милостиню, але цього разу моя рука машинально потягнулася до гаманця. І лише після цього моменту її сльози мені здались нещирими

Цікава ваша думка з цього приводу.

Я стояла і дивилася цій дівчині прямісінько в очі, як в одну мить з них полилися сльози. – Мені хоча б пару гривень. Будь ласка! Я до тітки в село з’їжджу і назад. Я поверну, обіцяю. Напишіть свою адресу – поверну до копійки. – Я не люблю давати милостиню, але цього разу моя рука машинально потягнулася до гаманця. І лише після цього моменту її сльози мені здались нещирими.

Я натягнула шорти і футболку. Заглянула в те потаємне місце, де лежать гроші, і взяла одну купюру. Мені потрібно було зайти на пункт самовивозу, щоб забрати своє замовлення одягу.

Офіс інтернет-магазину знаходиться недалеко від мого будинку. Можна сказати, нас розділяє тільки одне перехрестя. І на цьому самому перехресті я помітила дівчину, яка спиралася на тростину, і тягнулася до кожного перехожого. Ніхто не звертав на неї увагу.

Перехожі в прямому сенсі бігли від неї. Я зрозуміла, що дівчина буде тягнутися і до мене.

– Вибачте мене, тільки не тікайте, – промовила вона, злегка посміхаючись.

Я розгублено подивилася на миготливий зелений світлофора і тепер повністю перемкнула свою увагу на дівчину.

– Не дивіться на моє волосся, я щойно з лікарні після операції, – заторохтіла вона.

Я подивилася на її волосся. Чубчик вибивався з-під капюшона. Нічого особливого, щоб могло здивувати мене. Дівчина продовжувала свою розповідь.

– Я тільки що вийшла з квартири, а двері зачинилися. Щоб розкрити двері, потрібно п’ятдесят гривень. Це великі гроші для нас. Бабуся, не знаю, що зі мною зробить.

Я помітила, як у дівчини потекли по щоках сльози. Її припухле обличчя розповіло мені, що його господиня веде не кращий спосіб життя. Руки у дівчини були в якихось дивних опіках, у мене в дядька такі…, а під нігтями відверто чорнів бруд.

– Моя тітка поїхала в село, – схлипуючи, продовжувала незнайомка. Її сльози здалися мені нещирими. Ніби співрозмовниця їх видавлювала. Я відчула, що вона намагається вивчити мою реакцію на її плач. – Ви не могли б позичити мені трохи грошей. Я поїду до тітки і заберу у неї запасний ключ. Гроші я віддам вам ввечері. Скажіть свою адресу, і я принесу.

У мене є пунктик не давати гроші тим, хто мені неприємний і не викликає довіри. Це був той самий випадок, але я машинально почала обшук своєї сумочки. У цей момент я відчула цікавий погляд моєї співрозмовниці.

Вона була схожа на лисицю, яка зачаїлася в засідці в передчутті легкої здобичі. Сльози на її обличчі вже висохли, коли в моїй руці була зібрана вся дрібниця, яку я знайшла.

– Вибачте, не можу вам допомогти. Тут тільки три гривні копійками, – я махнула незнайомці рукою, прочитала про розчарування на її обличчі і поспішила на зелене світло світлофора.

Не знаю, наскільки була правдивою історія цієї дівчини. Але щось підказує мені, що моє рішення було правильним.

Цікаво, як вчинили б ви?

Даєте милостиню таким людям?

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page