fbpx
життєві історії
Я свого часу зраділа весіллю сина. Ми з чоловіком навіть залишили молодій родині квартиру, а самі переїхали на дачу. Юля, збирається виходити з декрету, щоб заробляти додаткові грошики. Внучці Соломійці трохи більше року, тож треба, щоб із нею хтось сидів. І сидітиме з нею його теща. З нами жити вона не захотіла. А як маму свою в нашу трикімнатну квартиру перевезти, то можна? До Ужгорода можна доїхати за півгодини. Переїде до нашої квартири, хоча ми на це дозволу не давали!

Розповім, як все було.

Я свого часу зраділа весіллю сина. Ми з чоловіком навіть залишили молодій родині квартиру, а самі переїхали на дачу. Однак подальші події змусили мене замислитись і засумніватися, наскільки правильно ми вчинили.

Досі не можу повірити, як безглуздо все склалося. Тиждень тому зателефонував син і повідомив, що його дружина, моя невістка Юля, збирається виходити з декрету, щоб заробляти додаткові грошики. Внучці нашій Соломійці трохи більше року, тож треба, щоб із нею хтось сидів. І сидітиме з нею його теща.

Варто для початку розповісти, що син із невісткою. як я сказала, оселилися у нашій квартирі. Ми з чоловіком визнали, що молодим на перший час так буде краще, ніж по орендованих квартирах їздити або за місто переїжджати. Все-таки маленька дитина, тому потрібно, щоб все необхідне було поряд: супермаркети, лікарні, аптеки. А ми вдвох переїхали на дачу.

Звичайно, спочатку ми пропонували їм жити разом, але невістка відмовилася. Заявила, що дорослі діти повинні жити окремо від батьків, щоби стосунки не псувалися і сварки не траплялися. Виходить, що з нами жити вона не захотіла. А як маму свою в нашу квартиру перевезти, то можна?

Ми тоді з чоловіком терміново відремонтували дачний будиночок, перебралися. Живемо тут уже другий рік, звикли.

Загалом непогано: є водогін, газ, навіть інтернет. Поруч магазин, аптека. До Ужгорода можна доїхати за півгодини. Тим більше, що у нас є автомобіль.

Син із невісткою вже не раз приїжджали до нас у гості, привозили онуку. Добре провели літом час на свіжому повітрі, їм дуже сподобалося. Та й нас тут майже все влаштовує. Багато сусідів теж тут живуть цілий рік, спілкуємося з ними. Ось тільки пізньої осені та взимку нудно. Але рятують книги та інтернет. А ще я в’яжу.

Щоправда, ми люди вже у віці, син у нс пізня дитина. Іноді треба до лікарні, так доводиться спеціально до міста їхати. Раз-другий на місяць їздимо до дітей, щоб онучку провідати, та й містом хочеться прогулятися, людей побачити. Ночувати жодного разу не залишалися, та невістка й не пропонувала.

Ми сина попереджали, що вічно на дачі не будемо жити. Роки беруть своє. Це зараз ми ще тримаємося: і в саду встигаємо, і на городі працюємо. А через кілька років треба буде назад перебиратися до міста. Там і охорона здоров’я на рівні, і жити пенсіонерам явно комфортніше.

А тепер із дітьми житиме мати невістки. Вона в минулому вчителька, жила та працювала в області, а тепер переїде до нашої квартири. Хоча ми на це дозволу не давали!

Просто син з невісткою вирішили, що буде краще, якщо за внучкою наглядатиме хтось знайомий, адже наймати сторонню людину їм страшнувато.

Але ми з чоловіком вважаємо, що діти просто не цінують нашої допомоги. І подумуємо над тим, щоби вже цього року зимувати повернутися у власну квартиру. Чому ми маємо тулитися на дачі, коли в нашому домі оселиться зовсім чужа людина, яка буде там приспівуючи жити?

Чи ж я не права?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page